Гідний, але трагічний національний спадок

Україна є однією зі старих, історичних  націй Європи, котру було затиснуто поміж польської та російської імперій, а також Габсбургів та османів. Упродовж сторіч вона не могла домогтися національної незалежності. Київ був столицею Русі, котра прийняла християнство східного обряду від Візантії 998р. Одночасно і Росія, і Україна вважали себе спадкоємицями Київської Русі, але тоді ще було зарано про появу окремої української нації.

За видатним українським істориком Орестом Субтельним, назву «Україна» було вживано з кінця XIIст. Хоча її походження є невідомим, більшість істориків виводять її з «окраїни», себто, земель на межі, пограниччя. Як і Росія, Україна підпала під правління монголо-татар у середньовіччі. У XV та XVIст. Більшість сучасної території України контрольовано Польсько-Литовським князівством. Формування українців як нації відбулася у XVIIст. Чимало українців були козаками, себто, вільними православними людьми, що блукали степами, та були знамениті незалежністю своїх думок.

Козацькі ватажки полишили по собі два протирічних спадки – анти-російський (анти-московськтй) та анти-польський. 1648р., якраз по закінченню Тридцятилітньої війни, український гетьман Богдан Хмельницький очолив козацьке повстання проти польсько-литовської імперії, котру було дуже ослаблено війнами, і його гетьманат тоді отримав певну незалежність. В українській історіографії цей період отримав назву «національно-визвольної війни» (Уілсон 2002, 61). 1654р. Хмельницьким було укладено Переяславську угоду – військовий союз із Росією. Україну було поділено на дві частини: східну – російськомовну, та західну, котра лишалася під Польщею та була орієнтованою на Захід.

Оскільки національна незалежність лишалася хиткою, перед козаками постав вибір – боротися проти Росії чи проти Польщі. На противагу Хмельницькому, пів-сторіччя потому, гетьман Іван Мазепа пішов на відрив від Росії та повів про-західний курс. У розпал Великої Північної війни, Мазепа покинув російського царя Петра I та уклав союз із шведським королем Карлом XII, котрий разом зі шведськими та польськими військами зайняв Україну. Однак, армія царя Петра I завдала їм нищівної поразки у відомій битві під Полтавою у червні 1709р., котру оспівали у своїх книжках та поемах Вольтер, Алєксандр Пушкін, Лорд Байрон та Віктор Гюґо. Це означило вихід Росії на світову арену в якості великої потуги та надовго підпорядкувало Україну російській короні.  Росія та Совєтський Союз шанують Хмельницького за те, що він підвів Україну під Росії, тоді як українські націоналісти пошановують і його, вбачаючи у ньому батька українського народу, і Мазепу, доля котрого склалася трагічно. Обоє прикрашають українські банкноти.

У середині XIXст., навколо народних міфів, мови й культури, зазнає підйому український націоналізм, що було характерним для усіх новонароджуваних націй тогочасної Європи. Народний поет України – Тарас Шевченко (1814-61рр.), сформулював національні ідеї на тривалий час. Він писав українською та ототожнював Україну з мовою, ідеалізуючи козаків як вільний народ, природньо схильних до народної демократії, посилаючись, зокрема, на традиції обирання ними своїх гетьманів. Для контрасту, Шевченко визначав поляків як аристократів, а росіян – як автократів. Українці були православними, протиставляючи себе католикам Заходу (Уілсон 2002, 90-95).

Мало який народ зазнав стільки страждань упродовж кривавого XXст., скільки їх зазнали українці. Частково Україна була полем битки ще під час Першої Світової війни, а під час російської Громадянської війни з 1917 по 1921рр. тут відбувалося жахливе кровопролиття. Російська імперська влада впала внаслідок Лютневої революції 1917р. У Києві, націоналісти скликали збори, котрі невдовзі стали Українською Народною Республікою, проголосивши незалежність у січні 1918р. Вони обрали президентом історика Михайла Грушевського у березні 1917р. та затвердили чотири елементи державної символіки, котрі було відроджено після проголошення незалежності 1991р.: грошову одиницю – гривню, тризуб у якості герба, котрий своїм корінням сягав ще династії Рюриковичів у древній Русі, жовто-блакитний прапор – небо над полем, а також національний гімн.

Однак, кілька українських республік проголосили незалежність окремо 1917р. та 1918р. Більшовики тричі вдиралися до Києва за цей період. 1920р. Польща окупувала більшу частину України, однак була відкочена назад Червоною Армією. Більшовики не спромоглися повністю підкорити Україну аж до укладення Ризького мирного договору між Совєтським Союзом та Польщею в березні 1921р. Як зазначив Ендрю Уілсон (2002, 124), існування Української Народної Республіки «було коротким, її кордони – мінливими та влада – обмеженою, однак вона лишила й досі живучу міфологію по собі…». Період 1917-20рр. став для України кульмінацією національного відродження, а Українська Народна Республіка започаткувала будівництво демократичних інституцій, однак, за браком регулярної армії, держава була приречена на невдачу за тих умов. Поміж інших причин, що спричинилися до падіння УНР, була колосальна внутрішня боротьба та поділ на ворогуючі табори; все це лишило у населення суперечливі враження та розчарування демократією.

Сталінський терор був на Україні особливо суворим. За чисельними оцінками, що збігаються між собою, брутальна колективізація сільського господарства 1932-22рр. спричинила від 5 до 7 мільйонів смертей, що становило на той час близько чверті від загального населення; ця катастрофа увійшла в історію під назвою «Голодомор», що означає голод чи смерть від голоду. Більшість населення померло від штучного нав’язаного продовольчого голоду, оскільки війська НКВС чинили блокаду регіонів, котрі було приречено на голодування (Конквест 1986); зараз Україна вимагає визнання цих дій у якості геноциду. Також, під час Великого Терору 1937р., було страчено десятки тисяч українців.

У серпні 1939р. Йосип Сталін та Адольф Гітлер уклали Пакт Молотова-Ріббентропа, за котрим до Совєтського Союзу відходила територія Західної України, котра тоді належала Польщі. Аналогічно, Гітлер пообіцяв Сталінові три балтійських держави – Естонію, Латвію та Литву. 1 вересня Гітлер напав на Польщу з Заходу, тоді як 17 вересня совєтські війська атакували Схід Польщі та анексували Західну Україну, страчуючи та депортуючи значну частину населення. Совєтська окупація Західної України внаслідок пакту Молотова-Ріббентропа лишила західних українців з переконанням, що їх несправедливо було включено до складу Совєтського Союзу. Західна Україна перетворилася на осердя українського націоналізму. Значна частина населення втекла на Захід, головно, до Канади та США, зберігши сильну українську націоналістичну опозицію до Совєтського Союзу. Якими брутальними б не були совєтські репресії на Західній Україні, цю опозицію так ніколи й не було переможено.

Реакція західно-українців на совєтську окупацію полишила складний спадок для майбутньої української держави. Найсильнішою організацією, що чинила опір, була Організація Українських Націоналістів (ОУН). Українська Повстанська Армія (УПА) налічувала аж 90000 вояків наприкінці Другої Світової війни, хоча набагато більше українців – 2 мільйони, – воювали в Червоній Армії. УПА боролася проти німців та совєтів. Олександр Мотиль (1980, 167) називає це «національно-визвольною боротьбою». Інтенсивна повстанська війна тривала до 1947р., затухнувши повністю аж 1950рр. (Уілсон 2002, 131-34, 143). Цей радикальний націоналізм і досі живий серед невеличкої, однак вельми гучної меншості.

На Україні вирує релігійне життя, котре характеризується більшою різноманітністю, аніж у будь-якій іншій країні Європи. Тут є чотири основних конфесії: православна церква Московського патріархату, православна церква Київського патріархату, авто-кефальна православна церква та греко-католицька церква. Через укладення Брестської Унії 1595р., польський король переконав Українську (Русинську) православну церкву Польщі відірватися від Московського православного патріархату та здобути визнання у Римі, поклавши, таким чином, початок Українській греко-католицькій церкві. Основна частина її парафіян зосереджується на Західній Україні. 1946р., після того, як Західну Україну було включено до Совєтського Союзу, Сталін силоміць провів злиття Української Греко-Католицької церкви з Російською православною церквою. Її священників було посаджено до в’язниць, багатьох – страчено, тоді як російська православна церква захопила усю її власність; тим не менш, церква продовжувала існувати у підпіллі. 1921р., під знаком розпаду Російської Імперії, було засновано українську автокефальну православну церкву. Оскільки вона не дістала визнання Московського патріарха, Сталіним її було заборонено, а її священників та вірян переслідувано совєтськими спецслужбами. На додаток, великою але таємною було Українська католицька церква. Усі ці церкви тривалий час існували у суворій конспірації та вийшли з підпілля аж наприкінці 1980-х років.

По смерті Сталіна у 1953р. репресії стали м’якішими. Відома таємна промова Микити Хрущова про злочини сталінізму на XX-му з’їзді Совєтської комуністичної партії 1956р. відкрила період так званої «відлиги», котрий протривав до зміщення Хрущова у 1964р. Відлига мала ефект і в Україні, чия інтелігенція, як і московська, активізувалася у цей період. То були часи, коли вселилася віра в те, що соціалізм можна реформувати, а її оптимістично налаштованих прибічників прозвали шестидесятниками, або «дітьми XX-го з’їзду» у Києві та Москві, а найвидатнішим їх представником мав стати Міхаіл Ґорбачов. Це покоління 1960-х скористалося з вільнішої політичної атмосфери, а в Україні шестидесятники, цілком природньо, також відкривали для себе українську культуру та мову. Не всі вони були націоналістами та дисидентами, однак чимало все ж було; зокрема, В’ячеслав Чорновіл та Левко Лук’яненко. Українцям знову видалася нагода підняти питання націоналізму.

Хрущов був етнічним росіянином, однак початкову частину власної кар’єри провів в Україні та очолював чимало репресій. 1963р. Хрущов призначає Петра Шелеста Першим секретарем Компартії України (КПУ). Шелест був схожої за вдачею людино, що й Хрущов, діючи в рамках комуністичної системи, однак, прислухаючись до власного почуття здорового глузду. Як зазначив Тарас Кузьо (2000, 45): «Шелест ніколи не був сепаратистом, однак він обстоював культурні та економічні права українців…». Більш конкретно, він вимагав більше інвестицій в Україну та усіляко сприяв мовній українізації. 1972р. Шелеста було звинувачено у «українських націоналістичних перекосах» та зміщено з поста. Одночасно з цим, Кремль взявся за серйозні репресії у відношенні націоналістичних інтелектуалів у Києві. Сотні українських дисидентів, включаючи Чорновола та Лук’яненка, було засуджено до довгих років в’язниці упродовж 1970-х та 1980-х років.

Наступником Хрущова на посаді генерального секретаря компартії Совєтського Союзу (КПСС), Леонідом Брєжнєвим, було ініційовано нову хвилю репресій. Він сам був уродженцем Дніпропетровської області, що на Сході України. 1972р. він замінив Шелеста лояльним до себе другом, також з Дніпропетровська, – Володимиром Щербицьким, – на посаді першого секретаря КПУ. Кузьо (2000, 43) підсумовує наступним чином: «Правління Щербицького відзначилося репресіями, економічним та духовним застоєм, а також рішучою кампанією русифікації, витісненням української мови та культури».

Завдяки своєму міцному становищу та широким зв’язкам серед українського партапарату, Щербицький лишався при владі аж до вересня 1989р., будучи одним з останніх «брєжнєвців», хто полишив свої посади. Як наслідок, з-поміж союзних республік європейської частини СССР, Україна зазнала найсуворіших репресій у 1980-х роках. Горбачовські перебудова, гласність та демократизація тут упродовж довгого часу вважалися проголошеними десь у далекій Москві дивацтвами, про які торочило лише центральне совєтське телебачення, але котре не мало жодних коренів тут, в Україні, а надто – всередині КПУ.

Поділитись в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Теґи: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>