Велика змова нових політичних сил України

Практично перед проголошенням незалежності, український політичний ландшафт набув обрисів, котрі залишалися панівними упродовж усіх 1990-х років. Три широких сили сформували політику України: націонал-демократи, крайні ліві та аморфний центр. Національні демократи були рушійною силою, а їхньою основною організацією був «Рух», котрий мав підтримку від 20% до 25% виборців. Їх опонентами були крайні ліві, головним чином, комуністи, котрі разом із союзниками могли тоді зібрати до 40% голосів. Наслідком такого патового співвідношення між правими й лівими було те, що в уряді панував нестійкий у своїх поглядах центр.

На політичному порядку денному «Руху» основною метою значилося здобуття Україною незалежності. Однак, починаючи з березневих виборів 1990р. лідери «Руху» зрозуміли, що їм бракує сили, щоб здобути владу самотужки. Таким чином, вони шукали можливість того, що Уілсон (2002, 174) називає «великою змовою» чи «історичним компромісом» з націонал-комуністами, котрих «Рух» визнавав за владу постільки, поскільки вони підтримували незалежність України. «Рух» був громадським рухом, що мав підтримку на Західній та Центральній Україні, народні маси якої позитивно відгукувалися як на націоналізм, так і на демократію, однак мірою того, як акцент на націоналізмові зростав, це ставало на заваді «Рухові», щоб бути почутими іншими демократами.

Упродовж 1990-х, українські крайні ліві лишалися помітно сильними, виборюючи близько 40 відсотків на парламентських виборах – що 1994р., що 1998р.. Домінуючою серед лівих групою була нереформована частина КПУ, котра навіть не змінила назву. Незважаючи на те, що КПУ, було, заборонили 30 серпня 1991р., їй, однак, пізніше таки дозволили відтворитися під тією ж назвою у червні 1993р., хоча вже й без жодних прав висувати претензії до майна своєї правопопередниці. За час своєї формальної відсутності, вона ані змінилася, ані втратила підтримку в масах. Вона була виразником інтересів групи російськомовного населення України, вимагаючи для російської статус другої державної. Вона схвалювала «добровільне створення рівноправного Союзу братських народів … на території колишнього СРСР» (Уілсон 2002, 191). У КПУ переважали пенсіонери, а сама вона радше була такою собі пенсіонерською профспілкою. Коли КПУ знову з’явилася, її першим секретарем став Петро Симоненко, і на цій посаді він залишається й досі.

У жовтні 1991р. лідер комуністів Олександр Мороз заснував Соціалістичну Партію, котра позиціювала себе дещо праворуч КПУ. Мороз стояв на близьких до комуністів позиціях, однак виглядав більш демократичним, і, хоча він і обстоював права російськомовних громадян України, сам він розмовляв українською. Мороз подавав себе як соціал-демократа, однак його погляди на економіку лишалися комуністичними. Він ратував за державну власність, контроль за цінами та широкий протекціонізм. Політично, він був реалістом: «Той, хто не жалкує за розвалом СРСР, не має серця; але той, хто хоче відновити Союз, не має мізків» (Уілсон 2002, 191-92).

Ліворуч від КПУ розташовувалася Наталя Вітренко зі своєю кислотно-радикальною Прогресивною Соціалістичною Партією, котра спеціалізувалася на тому, що увесь час робила нападки на МВФ та світовий капіталізм. Характерним її виразом, котрий вона видала 1995р., було: «де-індустріалізації, де-інтелектуалізації та деградації України маємо завдячувати рекомендаціям МВФ, оскільки це вони запропонували нам у якості реформ зняти контроль над цінами, лібералізувати валютний обмін, дерегулювати зовнішньоекономічну діяльність та розпочати форсовану приватизацію. Це МВФ разом із Фондом Сороса підготовили персонал, котрий прийшов для реалізації цієї політики»[1].

Саме цим трьом партіям судилося представляти ліве крило. Вони зберігали комуністичні погляди щодо економіки, надавали перевагу державній власності, у т.ч. на сільськогосподарські землі, а також централізованому плануванню та далекосяжній автаркії. Усі три були занадто радикальними, щоб там було з ким вести раціональну економічну дискусію.

Відстань між національно-демократичною правицею та крайніми лівими, фактично, подавав владу центрові на срібномі блюдечці упродовж усіх 1990-х. На відміну від двох вищеописаних сил, котрі спиралися на ту чи іншу ідеологію, центр був прагматичним та дієвим, і керувався власними інтересами. Вельми влучно їх могла б описати цитата з Оскара Уайлда, за котрою ці люди «знали ціну усьому, не шануючи нічого». Центр м’яко реагував на економічні зміни та міняв свою природу так часто, як це було потрібно. Пояснити політичний розвиток України можна, відстеживши трансформацію цього невиразного політичного центру, котрий зазвичай був розпорошений на близько 10 партійних фракцій та багато депутатів-індивідуалів.

Політичний центр як явище з’явився вже у липні 1990р., коли Леонід Кравчук у якості новообраного голови українського парламенту став на платформу націонал-комунізму. Він ухопився за ідею незалежності, однак, поставивши неявну умову, що стара комуністична номенклатура залишиться при владі. Програма націонал-комунізму, практично, вичерпувалася ціллю здобуття цієї незалежності України, тому, цілком природньо, починаючи з 1992р. цей рух почав занепадати – саме через брак подальших цілей.

Натомість, на передній план вийшла інша, прагматична частина старої комуністичної еліти – керівники держпідприємств, чи т.зв. «червоні директори». На відміну від Кравчука, вони цікавилися, передусім, економікою, однак, їхні цілі були двоякими. Серед них сформувалося дві основних фракції: перша група червоних директорів походила з шахт та сталеливарень Донецька, очолювана Юхимом Звягільським. Вони бали чистими рантьє, не дбаючи ні про що інше, окрім власного збагачення.

Інша частина сформувалася з керівників військового машинобудування у Дніпропетровську, з Леонідом Кучмою на чолі. Вони теж керувалися, головно, власними інтересами, однак, також вони бажали повнофункціональної ринкової економіки, хоча ще й не до кінця самі розуміли, що ж це означало. Ці дві сили були до плутатини схожими, однак вони виступали одна проти іншої. Кучма обстоював ідею поступових ринкових реформ, тоді як Звягільський їх начисто відкидав.

Силою, котрої бракувало тодішній українській політиці, був лібералізм. Лібералів було небагато, й до того ж вони поділялися на україно- та російськомовних. Найбільш видатним їх раннім представником був, напевно, Володимир Лановий. Як правило, типовий уряд мав кілька таких ліберальних економічних реформаторів, котрі робили невдячну справу відвертання тотального колапсу економіки, при цьому будучи об’єктами постійних образливих нападок з боку об’єднаних лівих.

Таким чином, політичний центр опанував владу та дію, однак, при цьому не мав жодної стратегічної цілі. Національні демократи задавали порядок денний, але вони становили меншість. Крайні ліві були незначною, однак реакційною силою. Вони ніколи не здобували виконавчу владу, однак утримували блокуючу більшість у парламенті, оскільки правиця й центр були розпорошені по численних ворогуючих фракціях. Незавидним наслідком цього була мінімальна законотворча активність упродовж усіх 1990рр. Брак діючого конституційного механізму не давав можливості ані президентові, ані прем’єр-міністрові просувати законодавство, однак, і парламент не міг змістити ані першого, ані другого. Результатом був глухий кут, патова ситуація і постійні політичні кризи. Позитивним ефектом, однак, була наявність плюралізму з сильною системою стримуючих чинників та противаг.

На одній з карикатур тих часів було зображено купу апаратників під написом «Старі комуністичні правителі України», тоді як наступний комікс зображував ту ж саму групку осіб, але вже з написом «Нові демократичні правителі України». Старій українській еліті дістався не лише шмат хліба, а й масло, щоб його намастити, при цьому, над ними не стояло й не слідкувало ані КҐБ з Москви, ані Комуністична Партія, а самі вони дістали змогу цілком спокійно прибрати до рук совєтську державну власність.



[1] Рейчел Даглас, «Пригнічена зусиллями МВФ, Україна на  геополітичному розпутті», Executive Intelligence Review від 10 грудня 2004р.

Поділитись в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Теґи: , , , , , , , , , ,

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>