Прем’єр-міністр Кучма: обірвана реформа

13 жовтня 1992р. український парламент затвердив Леоніда Даниловича Кучму на посаді прем’єр-міністра[1]. На відміну від своїх попередників, Кучма не був апаратником, а був найвиднішим представником червоного директорату в країні – генеральним директором найбільшого у світі ракетобудівного концерну «Південьмаш» (рос. «Южмаш»), що у Дніпрепетровську, котрий виробляв СС-18 – найбільші у світі міжконтинентальні балістичні ракети. Кучма був українцем, але послуговувався російською мовою. Він був людиною здорового глузду, стверджуючи, що «Україна перебуває на межі колапсу», однак його розуміння в економічній сфері було обмеженим. Він розпочав із парламентського перевороту проти Президента Кравчука, переконавши парламент передати йому на півроку президентські повноваження з управління економікою через декрети.

Кучма зібрав команду реформаторів, що надовго закріпилася в уряді. Він призначив Віктора Пинзеника – ліберального депутата-рухівця та обізнаного економіста зі Львова, – своїм заступником з питань реформування економіки, котрий мобілізував групу молодих ліберальних реформаторів. У січні 1993р. депутати-аграрії пролобіювали призначення молодого заступника голови АгроПромБанку – Віктора Ющенка, – Головою НБУ. Той був економістом, колишнім колгоспним бухгалтером, родом із села в Сумській області, що на Сході України. 1993р. Кучма призначив ще одного економіста-реформатора – Романа Шпека з Івано-Франківська, що на Заході України, – міністром економіки. Дивно, але ніхто не звернув уваги на те, що класичний «червоний директор» Кучма зібрав навколо себе команду  з трьох ліберальних економістів-націоналістів.

У грудні 1992р. та січні 1993р. команда реформаторів Пинзеника підготувала першу в Україні серйозну програму ринкових реформ – «Базові засади національної економічної політики». Попри той факт, що вона вже сама по собі була неабияким проривом, то була, усе ж, мішанка. Першочерговим завданням ставилося обмеження інфляції на рівні від 2 до 3 % на місяць, шляхом укріплення бюджетної дисципліни, але  також і за допомогою контролю над цінами й зарплатами та більш прогресивного оподаткування. Програма обстоювала пришвидшення темпів приватизації та запровадження приватної власності на землю. Вона заохочувала ліквідацію  монополій та сприяння конкуренції, припинення державної монополії на роздрібну торгівлю; спрощення реєстрації нових малих підприємств; а також, робила діючі обмеження щодо зарубіжних інвестицій менш обтяжливими. Тим не менш, програма була протекціоністською, такою, що заохочувала строгий контроль за експортними та імпортними цінами для дефіцитних товарів. Кучма виступав за поліпшення торгівельних зносин з Росією, що, однак, не було відображено у програмі.

Чимало з цих реформ було запроваджено: уряд видав десятки важливих декретів, а парламент – ухвалив реформістські закони. Було вдосконалено Закон про приватизацію, виплати із соціального забезпечення було скорочено, а роздрібну торгівлю таки було відкрито для конкуренції з приватниками. Ці заходи були ринково-орієнтованими, однак ані радикальними, ані повномасштабними їх не назвеш. Більшу частину програми так і не було реалізовано через брак волі чи через інфляційну кризу. Яким би рішучим не виглядав Кучма, він поділяв Кравчукове неприйняття радикальної ринкової реформи та волів балакати про «особливу українську модель еволюційних змін». Також, коли Кучма намагався просунути приватизацію, парламент такі спроби блокував.

У травні 1993р. піврічний термін особливих повноважень Кучми збіг. Ані Кравчук, ані парламент не забажали подовжити їх. Улітку 1993р. слабку рівновагу між трьома гілками влади було зруйновано, у той час, як ступінь економічного колапсу був загрожуючим. Як це вже ставалося раніше, шахтарі Донбасу вийшли на руйнівний 10-денний страйк, погрожуючим хаосом політикам та економіці. Страйк примусив Кравчука призначити дострокові президентські вибори на липень 1994р., хоча його п’ятирічний мандат спливав аж у грудні 1996р. Так само, на березень 1994р. було призначено дострокові парламентські вибори.

Кучма, котрий був по натурі бійцем, відреагував ще більш злободенною та деталізованою програмою економічних реформ, у котрій акцент було зроблено було на п’яти основних складових: податкова реформа, угода з Росією про ціни на енергоносії, швидка приватизація усіх підприємств, сприяння експорту та зняття обмежень на кредитування промисловості НБУ. Оскільки вона йшла врозріз з позицією, обстоюваною лівим крилом парламенту та керівниками держпідприємств з його ж оточення, її, звісно ж, не могли прийняти; метою Кучми було «засвітити» свій запал широкій українській аудиторії. Не отримавши підтримки парламенту, він подав у відставку, котру парламент, однак, неодноразово відмовлявся прийняти, але 21 вересня він все-таки пішов. Він пішов ефектно – всього-навсього, щоб підготуватися як слід до президентських виборів.

Пинзеник (1999, 30-31) пізніше коментував: «Вельми мало притомних політиків говорили про неприйнятність грошової емісії та про необхідність вжити абсолютно необхідних, хоч і не завжди приємних заходів; але їхні голоси тонули в загальному хорі тих, хто торочив про унікальність української ситуації та можливість вийти зі становища особливими, чисто українськими методами».

Кучма не зміг багато домогтися за час свого короткого прем’єрства, однак, він виявився першим українським високопосадовцем, котрий, схоже, переймався народним господарством. Він започаткував декотрі елементи ринкової реформи та обстоював стандартні методи фінансової стабілізації та приватизацію, хоч і навряд чи маючи намір запроваджувати дерегуляцію. Водночас, на українській політичні сцені з’явилися три гравця, котрі ще довго не зійдуть з неї – Кучма, Пинзеник та Ющенко.



[1] Головними джерелами для даного під-розділу є Кравчук(2002, 52-56) та Прайзел (1997, 346-48)

Поділитись в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Теґи: , , , , , ,

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>