Парламентські вибори, весна 1994р.

Український парламент востаннє обирався у березні 1990р., і його каденція мала добігти кінця у березні 1995р., однак результатом шахтарських страйків, що прокотилися улітку 1993р., стала згода провести позатермінові парламентські та президентські вибори[1]. Парламентські вибори відбулися 27 березня 1994р.

Той факт, що до-демократичний український парламент, обраний 1990р., не було розпущено раніше (як це й належало б зробити) свідчить про відсутність революції в Україні; це дало змогу старому істеблішментові лишитися при владі. Початково, 83% депутатів були членами Комуністичної Партії України (КПУ), однак більшість з них згодом «перевихрестилися» й стали незалежними від партії, при цьому бажаючи зберегти колишні привілеї. Їхнє прагнення до особистого комфорту співпало з бажанням Президента Кравчука послабити парламент і поділити його на фракції. Ці владні сили воліли мінімальних змін у виборчих правилах та дискримінації політичних партій. На відміну від них, Рух та інші реформістські сили бажали, навпаки,посилення політичних партій, обстоюючи перехід до пропорційної системи з партійними списками бодай для половини складу парламенту.

Істеблішмент бажав збереження старих виборчих процедур. Як і раніше, усі 450 парламентарів мали обиратися за мажоритарною системою у одномандатних округах.  Єдиним удосконаленням у порівнянні з виборами 1990р. було те, що дозволялися політичні партії, однак процес висування був дискримінаційним по відношенню до партій. Вибори навмисно перетворювалися на безкінечні через високі вимоги до явки виборців. У кожному окрузі обов’язковою було явка 50 відсотків виборців, і кандидат, аби стати депутатом, повинен був набрати абсолютну більшість, а інакше повторні вибори призначалися до безкінечності. Президент Кравчук навіть почав висловлювати не вельми демократичного характеру надію, що, можливо, йому доведеться запровадити президентське правління через незадовільну явку виборців.

Через ці вимоги до наявності супер-більшості, лише 338 з 450 місць у парламенті було заповнено у результаті перших двох турів виборів (27 березня та на початку квітня). Виснажливі повторні тури було проведено у липні, серпні, листопаді та грудні 1994р., а також у грудні 1995р. й квітні 1996р., ще більше посилюючи втому виборця від них. Двадцять п’ять місць так і лишилося вакантними, бо виборців приходило все менше й менше. Така виборча система була вочевидь нежиттєздатна.

Результати виборів принесли три несподіванки. Перша – 76%-ва явка виборців виявилася вищою, ніж будь-хто міг передбачити, що було висловленням своєрідної догани Кравчуку. Українці показали, що їм потрібен свій парламент, однак вони виявилися нелояльними до депутатів попереднього скликання, викинувши їх з Ради. Лише 17% депутатів було повторно обрано. Це був голос на підтримку демократії та змін.

По-друге, відроджена КПУ стала найбільшою партією з 84 місцями, або 25%, тоді як сподівання Соціалістичної Партії України зайняти місце КПУ виявилися марними – вона взяла лише 14 місць. Разом, крайні ліві партії отримали 35 відсотків місць, утворивши таким чином блокуючу меншість. То був своєрідний протест мас проти катастрофічних невдач у економіці та соціальних страждань. Місця економістів зайняли ліві – вочевидь, підтримка масами (ще й так неіснуючої) ринкової лишалася слабкою(див. Таблицю 3.1).

По-третє, Рух та всіх націоналістів було жорстко покарано: фракція Руху згорнулася до жалюгідних 20 місць. Крайні праві отримали нікчемні 2.4% голосів, остаточно відсунувшись на маргінес. Лише 50 відсотків місць представляли якусь партію, решта ж належала незалежним індивідуалам-центристам, котрі й вийшли з тих виборів справжніми переможцями.

Парламентські вибори відбувалися у час, коли лютувала гіперінфляція. Таким чином, вони вилилися у протест проти катастрофічної за наслідками неспроможності до економічного управління та занадто націоналістичної політики, що її провадила дивна суміш лівих та бізнесменів; протест, котрий мобілізував електорат Сходу та Півдня. Ці сили також бажали покращення економічних відносин з Росією задля подолання економічної кризи.

Певний час у парламенту відняло перегрупування, але вже навесні 1995р. було сформовано 12 партійних фракцій. Три лівих фракції – комуністи, аграрії та соціалісти, – отримали третину місць, тоді як громіздкий центр тримав 39% місць та складався з 6 фракцій, а три помірковано-праві фракції складали 22%, а також залишалося 34 позафракційних депутати. Врешті-решт, то була перемога не лівих, а центристів, і цілком очікуваний результат, закладений ще при розробці виборчого законодавства. Однак, ліві були краще зорганізованими й часто залучали центристські фракції під те чи інше конкретне голосування. У травні 1994р. кмітливого лідера соціалістів Олександра Мороза було обрано на впливову посаду спікера нового парламенту.

У парламенті найкраще було представлено інсайдерів (або «своїх») – щонайменше 29% депутатів були вищими державними посадовцями. Чимало заступників міністрів пообиралися депутатами, маючи один голос у Раді, і ще один – у Кабміні, створюючи мішанку з ніби-то різних гілок влади; хоча, ще за Конституцією УРСР 1978р. (котра лишалася чинною), єдиним посадовцем з правом голосу в Раді був прем’єр-міністр; однак, мусили пройти роки, перш, ніж хтось почав вимагати дотримання цієї норми (Кузьо 1997, 30).

Таблиця 3.1 Результати виборів до Верховної Ради, березень-квітень 1994р.

(за підсумками першого й другого туру)

Партія % голосів «за» у першому турі

Виборені місця

Кількість

%

Всього ліві

18.6

116 34.3
  у т.ч. комуністи

12.7

84 24.9
  у т.ч. соціалісти

3.1

14 4.1
 у т.ч. аграрії

2.7

18 5.3
Всього Центр

3.4

12 3.6
Всього національні демократи

9.2

32 9.5
 у т.ч. Рух

5.2

20 5.9
Всього крайні праві

2.4

8 2.4
Всі парті

33.5

168 49.7
Безпартійні

66.3

170 50.3
Загальна кількість місць, заповнених протягом двох турів 338 100
Явка виборців (%) 75.6

Джерела: Бьорч (2000а, 84); стенограма засідань першої сесії Верховної Ради Другого Скликання (1994-1998рр.), доступно на www.rada.gov.ua (бачено 2 липня 2008).

Іншу группу зі зростаючим впливом становили бізнесмени, налічуючи майже 20% місць. Багато хто вітав їхній підйом як добрий знак, думаючи, що багатостраждальні українські бізнесмени нарешті вирішили іти в політику і добиватися прийняття нормального ринкового законодавства. Однак, незабаром ці бізнесмени показали, що їх більше цікавило банальне зняття ренти, задля чого вони також блокували ухвалення ринково-економічного законодавства. Парламент перетворився на торгівельну залу для найбагатших бізнесменів країни, котрі жартома називали його реальною Українською фондовою біржею. Державні посадовці та бізнесмени, котрі у масі своїй були аполітичними центристами, утримували рівновагу в новій Верховній Раді.

Зарубіжні спостерігачі фіксували численні порушення під час виборів. Шокуючим фактом виявилося зникнення (і, вірогідно, убивство) одного з провідників Руху Михайла Бойчишина, однак цей злочин так і не було розкрито. Тим не менш, систематичних фальсифікацій під час тих виборів не було зареєстровано. Українці пишалися своїм демократичним процесом та високою явкою виборців, наводячи у якості разючого контрасту приклад із розстрілом парламенту в Москві 3-4 жовтня 1993р., коли було убито близько 150 людей. Скидалося на те, що українська демократія прогресувала.

М’яка спроба Кравчука позбутися парламенту провалилася, однак там у ньому успішно закріпився старий істеблішмент. Загроза з боку крайніх лівих лишалася, однак її вдавалося стримувати, хоча роздрібненість центру за ворожої дисциплінованості лівих робили законодавчу роботу майже неможливою. «Рух» було сильно послаблено, після чого він вже ніколи не відновився до колишньої сили. Цей парламент був майже недієздатним, будучи нездатним приймати ті сотні законів, котрих потребувала новонароджена держава з ринковою економікою-немовлям.



[1] Джерелами для цієї секції є Бьорч(2000а, 82-91) та Кузьо (1997, 11-38)

Поділитись в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Теґи: , , , , , , ,

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>