Президентські вибори, червень-липень 1994р.

Президентські вибори 1994р. стали епічною битвою. Перший тур було призначено на 26 червня, другий – на 10 липня 1994р.[1]. Двома головними суперниками були Кравчук – чинний Президент, та Кучма – його колишній прем’єр-міністр.  Обоє були середнього віку членами старої номенклатури, однак притримувалися різних поглядів щодо основоположних засад української політики, державотворення та економічної реформи.

Кравчук подавав себе як «батька» новітньої української нації та майстра миру, об’єднувача та примирювача. У такий спосіб він апелював до українських націоналістів, у серцях яких це знаходило відгук, оскільки він був україномовним, з українського села на Заході, та тримався на відстані від Росії. Його недоліком була відсутність будь-якої економічної політики та й не скидалося на те, щоб він збирався розробити якусь. Невдовзі до президентських виборів, Кравчук несподівано призначив прем’єром Віталія Масола – старого прихильника совєцьких методів управління, котрого було скинуто під тиском голодуючих студентів у жовтні 1990р. Це скидалося на крок назустріч комуністам зі сходу, однак дещо запізнілий, особливо з огляду на протирічність подібного кроку очікуванням його електорату.

Кучма будував кампанію на своїх досягненнях у якості прем’єр-міністра. Він критикував економічну політику Кравчука, називаючи ситуацію в країні «катастрофічною», а саму Україну – «банкрутом». Він вимагав змін й створював враження людини, що планує радикальну економічну реформу, однак, не промовляючи цього вголос. Натомість, як і Кравчук, він говорив туманно про потребу в «соціально-орієнтованій економіці». Його другою темою було покращення відносин з Росією, закликаючи до стратегічного партнерства на засадах економічної доцільності. Його виборчим гаслом було: «Росія й Україна: менше стін, більше мостів.»[2]. Після усунення з поста прем’єра, Кучма став Головою Українського союзу промисловців та підприємців, котрий він створив як оплот керівників держпідприємств, наслідуючи приклад Аркадія Вольського з його потужним Союзом промисловців та підприємців Росії. Він подавав себе під час кампанії як лідер керівників українських держпідприємств та російськомовного населення, але з політичних міркувань він опанував українську, котру повсякчас вживав під час публічних заходів.

Попри всі ці удавані відмінності, спільного між Кравчуком та Кучмою було більше: обоє вони були з колишньої партійної верхівки; їхні погляди на економіку й політику були пост-комуністичними (на відміну від комуністичних); обоє прагнули сильнішої президентської влади; обоє були за сильну, незалежну українську державу та збереження української як єдиної державної мови, з російською у якості другої офіційної (тавтологія, але все ж…). Врешті-решт, вся різниця між ними зводилася до того, що Кравчук домігся незалежності й був україномовцем із Західної України, а Кучма був російськомовним «червоним директором» зі Сходу та робив основний акцент на економічній кризі.

У першому турі також приймали участь ще два вартих уваги кандидати – Олександр Мороз та Володимир Лановий. Лідер соціалістів та спікер Мороз був єдиним кандидатом від крайніх лівих, оскільки лідер комуністів Петро Симоненко поступився йому. Його економічні погляди були цілком комуністичними – його метою був «державно-регульований ринок» (оксюморон), де контроль з боку держави превалював би над силами ринку. Водночас, Мороз усвідомлював, що часи Совєцького Союзу канули в Літу, тому в своїй кампанії він робив ставку на незалежну, соціалістичну Україну.

Лановий був першим значним українським політиком ліберального спрямування. Він обстоював радикальну ринкову економічну реформу та вихід України з СНД. Незважаючи на те, що він був російськомовним економістом з Києва, його підтримував Рух, надаючи перевагу лібералізмові над націоналізмом.

Виборча напруга була надзвичайно високою. Під час першого туру, котрий відбувся 26 червня, Кравчук, як і очікувалося, вигравав, отримавши 38% проти 31% Кучми, з якими потрібно було рахуватися. Неочікувано, єдиний кандидат від лівих Мороз отримав нікчемні 14%, тоді як на парламентських виборах буквально 3 місяці раніш ліве крило отримало 33 відсотки (див. таблицю 3.2). Схід та Південь надавали перевагу Кучмі, котрий виглядав більш дружнім по відношенню до Росії та російської мови, ніж Мороз. Це було першим дзвіночком того, що Схід та Південь більше турбувала російська мова, ніж соціалізм. Не дивлячись на те, що Ланового підтримував Рух, гідним подиву був той факт, що адепт вільного ринку зміг отримати стільки голосів (9.4%). Контраст у порівнянні з недавніми парламентськими виборами просто-таки бентежив.

У другому турі, що проходив 10 липня, все було по-іншому: на подив усіх, Кучма зі своїми 52% отримав переконливу перемогу проти Кравчукових 45%, на виборах, котрі було визнано вільними й чесними. Ідеологію було відкинуто, і країна розділилася на два табори за мовною ознакою: україномовний Захід і Центр, що голосував за Кравчука, та російськомовний Схід та Південь, що голосували за Кучму. Рух, як і українська діаспора на Заході, підтримав Кравчука, тоді як комуністи неявно надавали перевагу Кучмі.

Кравчука нічому не навчили попередні парламентські вибори, і він знову сподівався на те, що явка виборців становитиме менше 50 відсотків і президентські вибори буде визнано недійсними. Ніби-то з метою заспокоїти співгромадян, Кравчук запевнив, що, на випадок подібного неподобства, виконуватиме обов’язки Президента стільки, скільки потрібно. Для українців подібна загроза була вкрай небажаною, тому вони кинулися на штурм виборчих дільниць з таким ентузіазмом, що явка перевищила 70% у обох турах.

 

Таблиця 3.2. Результати президентських виборів, червень-липень 1994р.

(відсоток голосів)

Кандидат

Перший тур,

26 червня 1994р.

Другий тур

10 липня 1994р.

           Леонід Кравчук

37,7

45,1

           Леонід Кучма

31,3

52,2

           Олександр Мороз

14,0

           Володимир Лановий

9,4

           Валерій Бабич

2,4

           Іван Плющ

1,2

           Петро Таланчук

0,5

           Проти всіх

3,4

2,8

           Всього

100

100

           Явка виборців (%)

70,3

71,6

Джерела: Центральна виборча комісія України, www.cvk.gov.ua (читано 7 липня 2008); Прайзел (1997, 357).

Природнім висновком з другого туру було те, що Україна страждала від серйозного поділу за мовною ознакою, однак альтернативним поясненням було те, що західняки більше переймалися державними символами й мовою, тоді як східняки – більше економікою[3]. Результат виборів можна розглядати доказом центристської національної згоди, оскільки два ідеологійних кандидати з тріском програли у першому турі.



[1] Головним джерелом для цієї секції є Кузьо (1997, 39-66).

 

[2] Антон Крюков, «Україна-Росія: процес пішов», Дзеркало тижня, 15 жовтня 1994р.

[3] Це спостереження Олександра Пасхавера.

Поділитись в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Теґи: , , , , , , , ,

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>