Ухвалення нової Конституції, червень 1996р.

Ще з моменту проголошення незалежності, Україна страждала від гострої конституційної дилеми[1]. Розвиток її конституції був вельми залежним від того шляху, котрий було визначено її предтечею – Конституцією УРСР 1978р.

У 1977р. Совєцький Союз ухвалив свою нову, «брежнєвську» Конституцію. Як і решта союзних республік, Україна отримала аналог розробленої у Москві Конституції наступного року. Оскільки комунізм зневажав право «з ідеологічних міркувань», правові норми Конституції не було достатньо продумано, а пропрацьовано довільно. Тому після республіканських виборів 1990р., коли український парламент нарешті зажив реальним життям, він мусив керуватися саме Конституцією УРСР 1978р.

Побудова Конституції була вельми специфічною: вона змішувала поняття законодавчої, виконавчої та судової влади й, за її нормами, парламент був повновладним. У цьому відношенні, cовєцька Конституція нагадувала аристократичні європейські конституційні порядки  середини XVIIIст. у Польщі чи Швеції, котрі були джерелом корупції та паралізували прийняття рішень. Для Польщі ця неміч обернулася поділом країни у 1772р., а у Швеції – двірцевим переворотом. Тоді як Шарль де Секондат Монтеск’ю [1748] давно вирішив цю проблему чітким поділом на гілки влади, Леонід Брєжнєв, схоже, проігнорував його мудрість.

Також, ця Конституція не була стабільною, оскільки дво-третинна більшість могла миттю внести зміни до Конституції. На щастя, жодній з груп ще не вдавалося набрати конституційної більшості (на відміну від російського парламенту за спікерства Руслана Хасбулатова 1993р.).

Наприкінці 1991р. ситуація змінилася запровадженням інституту президентства. Дві нових посади запровадили систему стримувань і противаг, і політичні чвари стали форматом боротьби між президентом, прем’єр-міністром та спікером парламенту, хоча основною віссю ворожнечі була лінія «президент-парламент».

Унаслідок стратегічного компромісу між Рухом, котрий зосередився на незалежності, та номенклатурою, котра зберегла владу за собою, в Україні не відбулося революції – лише національне визволення. При Кравчукові центристська номенклатура зберегла за собою владу. Окрім президента, головним виборним органом влади був парламент, обраний у 1990р., і саме ці перед-демократичні вибори накладали відбиток й визначали спосіб правління у пост-совєцькій Україні (Рьодер 1994).

У літературі з демократизації підкреслюється важливість ранніх установчих виборів на основі політичних партій, щоб, таким чином, укріпити як інститут політичних партій, так і парламент, і демократію в цілому (МакФоул 2001). На жаль, в Україні не відбулося парламентських виборів аж до 1994р. Як зазначає Пол Д’Аньєрі (2006, 72): «Це дало існуючим на той момент елітам вдосталь часу на те, щоб перейти на нову систему та закріпити правила, за допомогою яких їх буде ще важче відсторонити від влади». Як наслідок, правила парламентських виборів були однаковими що 1990, що 1994р.

Наслідком була недієздатна політична система. Після політичного «медового місяця» навесні 1992р., законотворча здатність Ради зійшла на ніц, а президент, прем’єр-міністр та парламент погрузли в безкінечних сварках, блокуючи як процес творення законів, так і їх виконання. Такого ж характеру боротьба панувала й на регіональному рівні, як і нечіткими були відносини між центральним урядом та регіонами.

За час правління Кравчука, спроби ухвалити нову Конституцію виявилися марними. Для Кучми ж Конституція була його головним пріоритетом. Щоб посилити власну владу, він зажадав сильних президентських повноважень з дієвою вертикаллю, в т.ч. й на місцях,а також унітарну державу, – як і національні демократи, котрі прагнули побудувати могутню українську державу. Комуністи, – з їхніми міцними позиціями в парламенті та на Сході країни, – навпаки, бажали широких повноважень парламенту та регіонів.

Кучма був налаштований примусити парламент піти на конституційний компроміс, неодноразово на ньому наполягаючи. У листопаді 1994р. він представив проект Закону про державний устрій та місцеве самоврядування, котрий парламент, після внесення численних поправок, врешті затвердив 18 травня 1995р. У процесі внесення поправок було видалено дві суперечливих норми – про право парламенту виносити імпічмент президентові та право президента розпускати парламент, – однак цей закон не вирішував багато проблем. У червні 1995р. Кучма пішов на загострення конфлікту з парламентом, видавши декрет про референдум, однак парламент наклав вето на цей декрет, оскільки очевидно, що Кучма тоді користувався набагато більшою популярністю, ніж парламентська більшість (тобто, референдуму б вона не виграла). Декотрі центристи домоглися виходу з цього глухого кута шляхом проведення рішення про конституційну угоду, котру ухвалив парламент та підписали 8 червня президент і спікер Олександр Мороз. Ця угоду вважалася міні-конституцією.

Таким чином, Кучма записав на власний рахунок невеличку перемогу, однак не послабив тиску на парламент, оскільки йому була потрібна справжня, а не міні-конституція. Тому, знову погрожуючи референдумом, Кучмі вдалося переконати лівих у парламенті таки піти на компроміс щодо нової Конституції, у результаті засідання, що тривало цілу ніч на 28 червня 1996р. Не менш, ніж 316 депутатів проголосувало за нову Конституцію, тобто більше, ніж навіть було необхідно, хоча майже всі комуністи та декотрі з соціалістів опиралися цьому.

Конституція 1996р. виявилася великою перемогою Кучми: кабінет міністрів переходив у підпорядкування президентові, котрий призначав прем’єр-міністра – за погодженням парламенту; президент призначав усіх міністрів та місцевих голів держадміністрацій, тоді як місцеві ради лишалися виборними. Як протирічний елемент, до Конституції було вписано норму про приватну власність. За парламентом лишалися прерогатива законодавчої діяльності, однак президент наділявся правом видавати декрети для регулювання різноманітних сфер життя та накладати вето на закони. Україна лишалася унітарною державою. Російська визнавалася як мова меншості, однак українська лишалася єдиною державною мовою.

Конституція Росії зразка 1993р. часто згадувалася під час українських конституційних дебатів. Обидві конституції були «супер-президентськими», себто, зосереджували владу в руках президента, однак відрізнялися суттєво. На відміну від російської, українську класифікували як «президентсько-парламентську», на відображення того, що законодавчому органу відводилася сильніша роль. Україна була унітарною державою, тоді як Росія – федерацією, що означало також сильнішу централізацію в Україні. Також, в Україні президент призначав голів областей, що було запроваджено Володимиром Путіним аж 2005р.

Кучма аргументував, що головною метою нової Конституції було прискорити економічні реформи, однак, одразу після цієї перемоги, він втратив інтерес до них. З посиленою виконавчою гілкою влади, йому вже було ні до чого реагувати на тиск з боку мас. Більш того, контроль виконавчої влади над правоохоронцями, особливо генпрокуратурою, було посилено, а реформі судочинства приділялося мало уваги. Так само, нічого не було зроблено для посилення вельми слабкого інституту політичних партій. Виконавча влада була занадто централізованою, на старий совєцький манір, і Київ переймався будь-якою дрібницею на місцях.

Загалом, Україна перейшла від політичної неорганізованості до надмірної президентської влади. В принципі, країна дійсно потребувала сильнішого механізму стримувань та противаг. І, нарешті, останньою проблемою було те, що  нова конституція лишала неврегульованими багато ключових питань, для яких потрібно було приймати закони. Як наслідок, парламент лишався здатним змінити багато норм Конституції за наявності більшості у дві третини. Таким чином, згаданих вище проблем ніколи не було вирішено, оскільки Парламент міг відкликати будь-яке з ухвалених рішень.



[1] Д’Аньєрі (2006) пропонує чудовий аналіз українського конституційного права та його еволюції, тоді як більше подробиць можна дізнатися в Кузьо (1997, 99-136).

Поділитись в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Теґи: , , , , , ,

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>