Обмежена, але ефективна міжнародна підтримка

Підйом Кучми дав змогу українському урядові можливість отримувати міжнародну допомогу за потреби, однак для міжнародних організацій працювати з Україною було своєрідним викликом: мало хто з українських посадовців володів іноземними мовами, як і мало хто з іноземців володів українською чи російською. Для більшості іноземців, крім української діаспори, Україна була  «тера інкогніта» (невідома земля – ред.). Чимало українських посадовців не знало добре своєї роботи – власне, тому вони й потребували підтримки, – однак вельми мало хто умів взаємодіяти з іноземцями. Перші три невдалі роки української незалежності породили на Заході чимало циніків, однак реформи команди Кучми оживили інтерес Заходу.

МВФ узяв на себе провідну роль у макроекономічній політиці та лібералізації через свого управляючого директора Мішеля Камдесю, починаючи з його відвідин Києва у липні 1994р., та завдяки його амбіціям затвердити ранню стабілізаційну програму. МВФ надав суттєве фінансування, видавши $356 млн у 1994р, $1.2 млрд у 1995р. та $777 млн у 1996р. Разом, МВФ надав не менш, ніж $3.5 млрд упродовж 1994-199рр., ставши фінансовим оберігачем України (Аслунд 2002, таблиця 10.7).

Сполучені Штати також приділяли велику увагу Україні, щонайменше, з трьох причин: по-перше, Україна була нічиїм геополітичним пішаком (себто, об’єктом, а не суб’єктом геополітики), котрий могло кинути у будь-який бік, а також це була потенційно могутня країна, стратегічно розташована у Європі. По-друге, Україна була ядерною державою, котра відмовилася від своїх боєголовок, за що Пентагон був їй неймовірно вдячний. Врешті-решт, українська діаспора була важливою меншиною в США, зосередженою, головним чином, у так званих «штатах, що коливаються» американського Середнього Заходу, котрі могли проголосувати як за республіканського, так і за демократичного кандидата на виборах президента США.

Тому Україна отримувала більше гостей найвищого рівня з Америки, ніж з Європи. Віце-президент США Ел Ґор проявляв особливий інтерес до України і раз-по-раз відвідував її, ставши найчастішим після Камдесю високим зарубіжним гостем з моменту обрання Кучми. Сполучені Штати та Україна створили високу комісію Ґора-Кучми (на кшталт комісії Ґор-Чєрномирдін у Росії), демонструючи, таким чином, величезний інтерес офіційного Вашинґтона до України.

Сполучені Штати надавали пріоритет економічній підтримці України, заснувавши величезну місію USAID у Києві. Починаючи з 1994 й по 2000 рік, USAID надала близько $1,5 млрд грантової підтримки Україні – трохи більше, ніж по $200 млн щороку (Аслунд 2002, таблиця 10.5). У 1995-96рр. Україна була третім найбільшим отримувачем американської зарубіжної допомоги після Ізраїлю та Єгипту. Головним успіхом USAID в Україні було пожвавлення приватизаційної програми за Єханурова, котра потребувала посиленої дорадчої підтримки Заходу, чому також посприяв Світовий Банк. Іншим важливим досягнення USAID було ухвалення сотень законів, більшість з яких так і лежить у архівах Ради. Однак, коли потребувався якийсь законопроект, USAID, за звичай, діставав уже готовий, що було дуже зручно.

Світовий банк був ключовим актором в українських структурних реформах, однак, крім приватизації, мало що було настільки ж успішним, за рідким вийнятком реформи електроенергетики, котру вдалося провести ще до того, як оговталися бажаючі поживитися на цьому городі (Ловей 1998б). Передбачалося, що у реформах соціальної сфери провідним представником міжнародної спільноти виступить Світовий банк, однак, навряд чи можна було багато чого досягти в цій царині за браком зацікавлених партнерів з українського боку. Загалом, високопосадовці соціальної сфери просили більше грошей і жодних структурних змін. Світовий банк погодив надання позик загальним лімітом $2,8 млнд з 1996 по 1999 рік, однак реально видано було хіба що половину від тієї суми (Аслунд 2002, таблиця 10.8).

В Україні також було розбудовано значну мережу неурядових організацій, більшість котрих стартувало завдяки початкової підтримки Джорджа Сороса, котрий також спів-фінансував більшість значних освітніх та навчальних ініціатив.[1]

На подив мало іноземної урядової допомоги йшло на справу серйозної освіти, натомість, організовувалася велика кількість короткострокових курсів для політиків за законодавців. У результаті, Україна страждає від великої нестачі кваліфікованих кадрів.

Природньо було б очікувати, щоб саме Європейська Спільнота відіграла провідну роль у тому, що відбувалося на її «задньому дворі», однак цього не сталося. За період з 1991 по 1998 рік, Європейський Союз погодився надати 442 млн євро технічної допомоги Україні, хоча дійсно надано було близько половини цієї суми (Аслунд 2002, таблиця 10.6). Понад те, підтримка ЄС була орієнтованою на смаки й пріоритети країн-членів ЄС та практично повністю йшла на оплату європейських консультантів. Таким чином, підтримка ЄС мала незначну цінність для України.

Чотири основних сили підтримували Україну в царині міжнародного фінансування – МВФ, Світовий Банк, Росія та Туркменістан. МВФ та Світовий Банк організовували реструктуризацію боргів та допомагали з отримуванням нового фінансування, тоді як Росія та Туркменістан поблажливо погоджувалися на реструктуризацію та відтермінування суттєвих українських затримок у розрахунках за природний газ.



[1] Я представляв Джорджа Сороса на Міжнародній Консультаційній Раді з питань економічної освіти та на дослідному консорціумові починаючи від його витоків у 1996р., а також я на даний час є спів-головою його продовження – Київської економічної школи. Власну мотивацію щодо підтримки пост-комуністичних країн Сорос виклав, зокрема, у Сорос (1991).

Поділитись в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Теґи: , , , , ,

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>