Невдача програми економічного зростання Пинзеника

Як відомо, основи ринкової економіки й фінансового оздоровлення було закладено, однак економічне зростання все ніяк не давалося. 1994-го, котрий став роком конфіскаційного оподаткування й економічного хаосу, ВВП упав не менш, ніж на 23 відсотка. Як відомо, перехід до ринку призводить до закриття виробництв, що не створюють жодної вартості, на продукцію котрих бракує справжнього попиту, і цей процес знайшов своє відображення у падінні офіційного виробництва. Таким чином, продовжене у 1995р. 12-відсоткове падіння ВВП було цілком очікуваним (графік 4.1).

На початку 1996р., однак, стало зрозуміло, що ВВП, швидше за все, продовжить згортатися ще на 10 відсотків. Режим Лазаренка, хоч і не ліквідував ринкової економіки, однак перетягнув її добрячою червоною стрічкою. Комітет державного планування не відродився, але продуктивний бізнес визискували й турбували чисельні перевіряючи органи. А у цей час, економіка Польщі зростала галопуючими темпами 7 відсотків на рік, і навіть російська економіка потихеньку намацувала шлях до зростання. На фоні цього, постійне економічне падіння України виглядало по-справжньому шокуючим, однак цим переймалося вельми мало лідерів, за вийнятком Віктора Пинзеника, котрий був тоді заступником прем’єр-міністра, та Віктора Ющенка – голови Нацбанку України (НБУ).

Причини відсутності зростання були, однак, занадто очевидними: урядова бюрократія паралізувала економіку. Україна загрузла у мислимих та немислимих інспекціях усіх мастей, котрі робили будь-яку підприємницьку діяльність практично неможливою. У своїй першій роботі на тему корупції, Даніель Кауфман (1997), тодішній представник Світового Банку, дослідив, що 1996р. пересічний керівник українського підприємства витрачав близько третини усього свого часу на спілкування з державними посадовцями, що було найвищим показником у світі.

Ситуація з податковими інспекціями була просто комічною. Під час відвідин одного сучасного західного заводу під Києвом я дізнався, що на території заводу на постійній основі перебуває від семи до восьми податкових інспекторів, котрі зажадали забезпечення їх офісними приміщенням та харчуванням. На одному горілчаному заводі ситуація була ще гіршою – там чотири інспектори чергували цілодобово. Представник Міжнародного Валютного Фонду(МВФ) у Києві Олександр Сундаков якось пояснював мені: з метою зменшити кількість податкових перевірок, уряд увів обмеження, згідно з яким дозволялося не більше однієї перевірки на рік, однак тривалість такої перевірки ніяк не обмежувалася. В Україні тоді налічувалося близько 10000 підприємств, котрі сплачували значущі податки, та 70000 податкових інспекторів, що дорівнювало десь по 7 податкових інспекторів на одне підприємство-платника податків упродовж усього року.

Графік 4.1 Зростання ВВП, 1990-99рр.

зміна у %

Джерело: База даних он-лайн Європейського Банку Реконструкції та Розвитку, www.ebrd.com (перевірено 16 вересня 2008р.).

У листопаді 1994р. було лібералізовано усі ціни, однак, повноваження Анти-Монопольного Комітету з контролю за монополіями було розширено, при цьому, його визначення монополії було занадто широким. В Україні було чотири заводи шампанських вин, і все шампанське в Україні продавалося за однаковою ціною, тому що їхні ціни врегулював Анти-Монопольний комітет. Кожна сторінка в меню будь-якого ресторану повинна була містити підписи і бухгалтера, і керівника ресторану, тому що так вимагав Анти-Монопольний комітет. Таким чином, Комітет був реінкарнацією старого совєтського Держкомітету з контролю за цінами, а його інспектори були настільки чисельними, наскільки ж і активними, вимагаючи хабаря за все, що тільки могли. Десятки контролюючих органів влаштовували схожі між собою перевірки, чим завдавали неабиякої шкоди. Навряд чи когось має дивувати, що за такої ситуації цінова стабілізація не принесла економічного зростання.

Улітку 1996р., перебуваючи у відчаю від того, що колеги не поділяли його занепокоєння, Пинзеник ініціював програму реформ, котру він назвав «Економічне зростання-97». Він заручився відкритою підтримкою з боку Президента Кучми та прем’єр-міністра Лазаренка і, хоч ця підтримка була, вочевидь, нещирою, Пинзеник рушив у бій. Він організував десятки найкращих фахівців з України, котрі на 134-х сторінках розписали програму на три роки реформ.

«Економічне зростання-97» була найповнішою та найрадикальнішою на той час програмою реформ в Україні, з докладно прописаними структурними та соціальними реформами. Значну частину програми присвячувалося фіскальній політиці. Передбачалося спрощення системи оподаткування, скорочення кількості та зниження ставок податків, як і кількості невиправданих податкових пільг. У першу чергу, передбачалося скоротити високий податок на зарплатню. Мало бути посилено держскарбницю та систему платежів, щоб запобігти утворенню затримок у бюджетних платежах. Пинзеник дав можливість своїм фахівцям ретельно повивіряти великі соціальні витрати, котрі надто часто виявлялися нічим іншим, як чистими пільгам для номенклатурників. Найбідніші 20% українців отримували 1995р. не більше, ніж 8% усіх позапенсійних грошових перерахувань, що свідчило про те, що українська система соціального забезпечення була відверто регресивною, даючи більше багатим, ніж бідним (Мілановіч 1998, 113). Наприклад, удова полковника мала право на чотири тижня оплаченої відпустки на рік на курорті у Криму. Пакет Пинзеника також закликав до сучасної пенсійної реформи, згідно з якою частина пенсії накопичувалася б на приватному рахунку. Пакет реформ передбачав суттєву дерегуляцію бізнесу, особливо ліцензування, а також скорочення контролюючих органів. Вона виступала за жорстке регулювання лише у одній сфері – енергетичних монополій.

15 жовтня 1996р. Лазаренко представив програму парламентові. Цілком у дусі своїх звичок, парламент ухвалив саму програму, але не ті законопроекти, котрі потрібно було прийняти для її виконання. Пинзеник збагнув, що ані Кучма, ані Лазаренко його по-справжньому не підтримували, як і його колеги-міністри. Замість того, щоб здатися, Пинзеник пішов у наступ, розпочавши відповідну PR-кампанію, однак парламентарі були більше зацікавлені у власних доходах, ніж у виборцях, тому відхилили пакет. Було ухвалено лише незначні зміни до закону про ПДВ та податок на прибуток підприємств. 2 квітня 1997р. Пинзеник визнав доконаність факту й подав у відставку.

Не дивлячись на те, що Пинзеник зазнав прикрої невдачі, йому вдалося сформулювати сильну, деталізовану програму реформ, котра стала опорною. Сам Пинзеник перетворився на провідного економіста-реформатора країни. Кучма ж, котрий мало що зробив на підтримку свого старого соратника, скористався невдачею Пинзеника як приводом, щоб звільнити Лазаренка.

Схожа доля спіткала і Сергія Головатого – іншого видатного реформатора, котрий був міністром юстиції з 1995 по 1997рр. Невдовзі потому, як він став міністром, він домігся прийняття першого в Україні закону про організовану злочинність, а у квітні 1997р. він запустив програму під назвою «Чисті руки», спрямовану проти корупції, не в останню чергу, серед депутатів парламенту. Поміж еліти ця тема не користувалася популярністю, відтак у вересні 1997р. Кучма звільнив Головатого за його надто бурхливе просування цієї програми[1].



[1] Тарас Кузьо, «Віртуальна боротьба України проти корупції та організованої злочинності», Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода, «Огляд злочинності, корупції та тероризму», 6 вересня 2002р., доступно на www.taraskuzio.net (перевірено 2 жовтня 2008р.).

 

Поділитись в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Теґи: , , , , , , ,

2 коментарі Невдача програми економічного зростання Пинзеника

  1. Пінґбек: Справжній зміст та історія української податкової системи | Спільнобачення

  2. Пінґбек: Еволюція схем ухиляння від надмірного оподаткування | Спільнобачення

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>