Ліквідація свободи ЗМІ

На початку 1990-х українські ЗМІ перебували у стані фінансового розладу, страждаючи від загального падіння економіки. Державне фінансування всихало, тоді як доходи від приватної реклами були незначними, лишаючись такими аж по 2000р. включно. Доправляння газет стало занадто коштовним, що практично знищило загальнонаціональні газети та перетворило пресу на цілковито регіональну. Мірою згортання друкованих ЗМІ, переважна більшість українців переставало читати газети, відтак уплив телебачення й радіо почав зростати все більше. Якість лишалася низькою. В Україні було порівняно небагато високопрофесійних журналістів, оскільки за Совєтів домінували московські ЗМІ. Тим не менш, ЗМІ були дуже вільними.

У середині 1990-х у Києві було лише 10 невеличких щоденних газет, що перебували у власності, головним чином, невеличких підприємців, хоча по одній газеті випускав парламент і уряд. Головні ТБ-канали перебували у державній власності та фінансувалися погано, але з’являлися й невеличкі приватні канали. В України був лише один ранній медіа-магнат – Вадим Рабинович, про котрого ходили чутки, що на вершині свого впливу 1994р. він володів чвертю усіх українських ЗМІ. Його вважали українським аналогом Владіміра Ґусінскоґо з Росії, однак він не користувався популярністю, бо був пов’язаний з організованою злочинністю, через що йому навіть було заборонено в’їзд до Сполучених Штатів. Він так і не зміг наблизитися до Кучми настільки близько, як до Кравчука. 1999р. Рабинович впав у немилість до Кучми й мусив утекти до Ізраїлю.

Найбільш живучі ТБ-канали трималися на ретрансляції російських програм, однак пряму трансляцію з Росії було заборонено 1995р. (Уілсон 2002, 270). На той час, це розглядали як можливість стимулювати мовлення українською, однак іншої стороною цієї заборони був той факт, що вона збільшила можливості для уряду контролювати телебачення.

Незабаром адміністрація Кучми почала обмежувати свободу ЗМІ. 1995р. одна з невеличких, але хороших київських газет – «Киевские ведомости», – опублікувала матеріал про те, що міністр внутрішніх справ Кравченко збудував великий приватний будинок державним коштом. Кравченко, котрий на той час був лояльним до Кучми, не постраждав і сам президент публічно виступив на його захист, а редакцію газети було примусово виселено з приміщення, ніби-то через порушення правил пожежної безпеки[1]. То був перший провісник тієї репресивної політики щодо ЗМІ, котру на повну котушку було запущено 1997-98рр., перед парламентськими та президентськими виборами.

Пізніше, конкурент «Киевских відомостей» – «Всеукраинские ведомости», – опублікував викривальний матеріал про київського магната Григорія Суркіса. Газету було притягнуто до відповідальності за наклеп і примушено до сплати просто конфіскаційної за своїм розміром компенсації за моральну шкоду на суму 1.5 млн доларів. Генеральна прокуратора зачинила кілька інших критичних газет (Уілсон 2002, 198). Свободу ЗМІ було суворо обмежено, однак репресії обмежувалися виключно тими ЗМІ, котрі завдавали неприємностей владі. Головними засобами тиску були податкові перевірки, міліція, прокуратура та суди. Незалежні ЗМІ лишалися, однак їх було відсунуто на маргінес.

Два великих ТБ-канали, котрі панували на телебаченні – 1+1 та Інтер, – відійшли під контроль Медведчука, котрий також керував головним державним ТБ-каналом – УТ-1. 1996р. колишній прем’єр-міністр Марчук заснував щоденну газету «День», котрій вдалося утримати за собою титул однієї з найкращих київських газет, однак, вона не була незалежною, оскільки Марчук очолював партію Медведчука. Кожен великий бізнесмен мав своє ЗМІ-крило, і напередодні березневих 1998р. парламентських виборів у сфері українських ЗМІ панували лояльні до Куми магнати. Попри це все, ЗМІ лишалися недофінансованими та поганої якості, а їхній вплив на українську громадську думку був суттєво обмеженим.

Через недорозвиненість національних ЗМІ, зарубіжні радіостанції, що мовили українською – BBC, Радіо Вільна Європа та Голос Америки, – були важливими джерелами інформації та аналізу, однак усі вони поступалися російському телебаченню.



[1] 1995р. я вів щомісячну колонку в «Киевских відомостях», присвячену економічній політиці.

Поділитись в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Теґи: , , , , , , , , , , ,

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>