Олігархи вирішують на користь реформаторського уряду

Віктор Медведчук, котрий на той час був заступником Голови Верховної Ради та провідним олігархом, повів усіх за собою. Задля фінансового порятунку України, він сформував альянс із десяти центристських та правих фракцій Ради, котрий виступив на підтримку кандидатури ліберального голови НБУ Віктора Ющенка на посаду прем’єр-міністра. Кучма підтримав його кандидатуру, не зважаючи на те, що це була не його ініціатива. На прохання тих 10 центристських та правих фракцій він призначив Ющенка прем’єром 20 грудня 1999р.

Ющенко, котрий занадто добре знав українську політику, зажадав, щоб йому розв’язали руки та дозволили власноруч призначити свій кабінет, а ткож гарантій від Кучма стосовно підтримки його програми реформ про-президентською більшістю в парламенті, та згоди на проведення радикальної реформи. Побоюючись фінансової катастрофи, олігархічна верхівка та Кучма пішли назустріч. Десять фракцій проголосували 296 голосами за затведження Ющенка, та 24 грудня 1999р. було підписано урядову коаліційну угоду. Ну чим не подарунок до Різдва?

Ющенко був привабливою політичною особистістю – він був молодим та симпатичним, його послужний список також підтверджував, що це був ідеальний політичний компроміс: родом зі східної Сумської області, але україномовний та православний віруючий; український націоналіст, хоча його батько воював у Червоній Армії під час Другої Світової війни; провідний економіст-ліберал, однак походив із села та власною кар’єрою завдячував арграникам, котрі й лобіювали його призначення головою НБУ свого часу. Крізь часи масової корупції та організованої злочинності Ющенко пройшов, не заплямувавши власної репутації, попри те, що він обіймав високу державну посаду протягом семи років. Ющенко знав собі політичну ціну і вирішив, що його час настав.

Після затвердження, Ющенко не став гаяти часу. Він сформував сильний та привабливий уряд професіоналів-реформаторів: Юрій Єхануров обійняв посаду заступника прем’єр-міністра, відповідального за адміністративну реформу, приватизацію та дерегуляцію економіки; найбільшою несподіванкою виявилося призначення колишнього олігарха, а тепер – доблесну опозиціонерку Юлію Тимошенко заступником прем’єр-міністра з питань енергетики; головні зусилля із запровадження реформ лягли на плечі цих трьох людей. На решту посад Ющенко призначив найкращих із наявних людей: Сергія Тигипка, котрий був найкращим політиком Віктора Пінчука та вже був заступником прем’єр-міністра з 1997р., став міністром економіки; Ігор Мітюков, найбільш компетентний міністр фінансів України з 1997р., зберіг за собою посаду, хоча у приватній розмові Ющенко скаржився, що хотів призначити на це місце Пинзеника, однак Кучма відмовив.[1] Ющенко зібрав найкращих та найяскравіших реформаторів, що були у команді Кучми 1994р. З тих часів вони набралися ще більше досвіду та знань і були готові до жорсткої гри.

Ющенко вже мав програму реформ, котра звалася «1000 днів реформ в Україні». Її було підготовлено у співпраці з Німецькою дорадчою групою з питань економічних реформ та українським урядом (1999р.). Ця програма підсумовувала той консенсус, котрий постав у результаті дебат про економічну реформу в Україні, закликаючи до відходи держави від економічного втручання шляхом дотацій та податкових пільг, а також включаючи пакет адміністративних реформ та антикорупційних заходів. Ющенко мудро усвідомлював, що 1000 днів – це більше, ніж йому буде насправді відведено, тому він обрав коротшу програму – «Перші 100 днів», котра й стала справжньою програмою уряду. Ющенко сміливо обіцяв результати вже на 101-й день.

Незабаром, Кучма забажав знов повернутися у гру. 28 лютого 2000р. він звернувся до нації у парламенті з новою довготерміновою економічною та соціальною стратегією на 2000-2004рр., котру він назвав «Україна – в XXI сторіччя». Його політичні пункти співпадали з програмою Ющенка. Він зосередив увагу на реформі держрегулювання підприємництва, виступаючи за те, щоб регуляторне втручання було замінено на загальні закони, також за усунення адміністративних бар’єрів на шляху розвиту бізнесу. У середині березня, Кучма продовжив, подавши до парламенту близько 80 законопроектів, котрі терміново треба було ухвалити, аби прискорити реформи. Ці законопроекти включали чимало ключових законів, котрих Україні все ще бракувало, зокрема, податковий кодекс, земельний кодекс, житловий кодекс, а також новий кримінальний кодекс.

Перші чотири місяці 2000р. принесли найактивніші реформи з кінця 1996р. Вони були ширшими й повнішими, та мали налагодити врешті ринкову економіку. Головні заходи можна було б підсумувати як реформу центрального держапарату, податкову реформу, реформу в енергетичній сфері, земельну реформу, велику приватизацію та анти-корупційні заходи. Ющенко та його союзники знали, що олігархи навряд чи довго їх ще терпітимуть, тому кували, доки залізо було ще гарячим.



[1] З особистої розмови з Ющенком у 2002р.

Поділитись в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Теґи: , , , , , , , ,

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>