Приватизація сільськогосподарських земель

Реформатори наполегливо прагнули запровадити приватну власність на землю, однак ліве крило у парламенті ветувало будь-яку земельну реформу (Лерман 1999). Однак, з формуванням реформаторської коаліції, така реформа нарешті стала можливою.

Будучи сам родом із села, Ющенко був пристрасним прихильником де-колективізації, і от нарешті на початку 2000р. він здійснив цілісну земельну реформу. Формально, радгоспи й колгоспи було розпущено давно, і права на землю було розподілено поміж колишніх колгоспників. Недоліком, однак, лишався той факт, що сільськогосподарські землі не можна було продавати упродовж перехідного періоду, а ліве крило парламенту лишалося все ще достатньо сильним, аби роками продовжувати утримувати цей мораторій на продаж земель.

Попервах, більшу частину землі отримали змогу орендувати колишні ж керівники господарств за мінімальну плату, однак також чимало землі перейшло до приватних рук у формі приватних присадибних ділянок, фермерських господарств, а також, у прогресуючих кількостях, до великих комерційних агрохолдингів. З’явилися різні форми власності на сільськогосподарські землі, і цей плюралізм форм власності полегшив де-регуляцію торгівлі сільгосппродукцією, котрої країна уникала так довго. Оскільки в період пере-розподілу земель ефекту годі було очікувати, найбільш відчутною була віддача упродовж 2001-02рр. (у вигляді гарних врожаїв та зростання пропозиції с/г продукції на ринку. У сільське господарство зайшов новий великий бізнес, заповзято надолужуючи попередні роки застою в цій сфері, а комерційні банки почали охоче кредитувати с/г виробників.[1]

Традиційно, в Україні були порівняно великі присадибні ділянки, на котрі припадало 15% усіх земель сільськогосподарського призначення. У важкі часи, більшість українців виживали за рахунок ведення натурального сільського господарства. Згідно з офіційною статистикою, частка продукції, що вирощувалася на присадибних ділянках постійно зростала аж до 2000р., коли вона сягнула аж 62% усього сільгоспвиробництва у країні (Держкомстат України 2004, 157). Однак, присадибні ділянки не переросли у повноцінні фермерські господарства, хоча малі приватні агрохолдинги розрослися до таких розмірів, що стали займати приблизно чверть від усієї землі.

Натомість, крупні бізнесмени – не лише українські, а й іноземні, – отримали у розпорядження великі шматки землі шляхом довготермінових угод оренди (до 49 років).

Як правило, вони брали одразу цілий колишній колгосп, а це – близько 5000 га землі. Станом на 2008р. кілька агрофірм у такий спосіб отримали до кількох сотень тисяч гектарів землі, всього ж на такого крупного (фактично) власника припадає близько половини усієї землі. Україна перетворилася на країну велетенських латифундій.

І ще приблизно чверть земель, що залишилися, все ще контролювали старі голови радгоспів та колгоспів. Ця земля часто залишалася необробленою, і нові агробізнесмени боролися за право оволодіти нею. Врешті-решти, парламент таки утримав мораторій на продаж земель у приватне володіння, оскільки велико-аграрне лобі бажало підім’яти під себе якомога більше земель задешево шляхом оренди, ще до того, як розпочнеться їх вільний продаж. На початку 2008р. термін дії мораторію формально сплив, однак законний продаж земель не міг розпочатися, бо не було ухвалено кількох законів, котрі визначали порядок такого продажу.

Життєво необхідний земельний кодекс було прийнято 25 жовтня 2001р., вже після зміщення Ющенка. Наступного року в Україні вродило вщерть – 39 млн т зерна, з яких 10.7 млн пішло на експорт – то було більше, ніж уся Російська імперія експортувала у найкращий свій 1913 рік.[2] 2008-го року врожай сягнув 49 млн т, експорт же очікувався на рівні 22 млн т.[3]

Земельної реформи Ющенка у 2000р. виявилося достатньо, аби оживити українське сільське господарство. Продуктовий кошик потихеньку відновлювався до нормального рівня, навіть з урахуванням того, що коливання врожаїв були значними через все ще недосконалу й ігноровану сільськогосподарську інфраструктуру, спричинену, зокрема, запізнілою приватизацією зерносховищ та елеваторів.



[1] Інтерв’ю з Пітером Соханем – сільськогосподарським експертом з Києва, жовтень 2000р.

[2] «Экспорт зерна из Украины составит 10.5-11.0 млн тонн», www.gazeta.ru, 3 березня 2005р. (перевірено 10 липня 2008р.).

[3] Інтерфакс – Продукти харчування й сільське господарство, Київ, Україна, 10 вересня 2008р.

Поділитись в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Теґи: , , , , ,

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>