Уряд Кінаха

Кінах змінив Ющенка на посту прем’єра, отримавши «благословіння» парламенту 29 травня 2001р. Він був високоосвіченою та інтеліґентною людиною, що свого часу замінила Кучму на посаді голови Союзу Промисловців та Підприємців України. Кінах кілька разів ставав заступником прем’єра з питань промисловості внаслідок хитрої системи Кучмівських кадрових перестановок.  Він був поміркованим реформатором, хоча, будучи представником старого червоного директорату, обстоював дещицю протекціонізму. У оточенні центристів, він був одним з найбільших лібералів, і ще – він не був бізнесменом. Кінах був шукачем кінечної згоди, а його головним недоліком була надзвичайна обережність.

Його призначення було несподіваним, але ідеальним для Кучми. По-перше, він грів місце – у той час, коли всі політичні дискусії точилися навколо питання, хто ж буде наступним президентом. Кінах був зам’яким, щоб бути кандидатом від Кучми, а також він не належав до жодного олігархічного клану. По-друге, як і 1997р., Кучмі знову був потрібен відданий прем’єр-міністр. Кінах усе ще був членом Народно-демократичної партії Пустовойтенка, котра була прихистком лояльних до Кучми людей, у котрих не було інших, більш вигідних зв’язків. По-третє, попри усю висловлену Кучмою публічну критику, він таки високо оцінив економічні реформи Ющенка і не бажав їх відкочування назад.

Кінах досконало справився з поставленим перед ним завданням, діючи так, як закликає клятва Гіппократа: не нашкодити! Він тримався Ющенкової жорсткої фіскальної політики та не скасував жодної з реформ. Він продовжив запровадження актів, котрі започаткував Ющенко, зокрема – бюджетного та земельного кодексів. Також було ухвалено важливий митний кодекс. Ющенко розпочав довгоочікувану реформу судочинства запровадженням нового кримінального кодексу, а Кінах продовжив законом про судову систему та програмою адаптації українського законодавства до законодавства ЄС. Разом, кабміни Ющенка та Кінаха запропонували та провели у життя більше реформаторського законодавства, ніж Україна доти взагалі бачила. Однак, за Кінаха законодавча швидкість упала.

Ющенко йшов у відставку, прихопивши з собою лише Юрія Єханурова та своїх найближчих особистих помічників, тоді як Бориса Тарасюка та Тимошенко Кучма встиг звільнити раніше. Решта уряду Ющенка залишилася. Своєю чергою, більшість міністрів Ющенко отримав у спадок від Валерія Пустовойтенка. Тож, уряд лишався таким собі «священним синодом» державних службовців, навіть якщо іноді туди випадково потравляв якийсь крупний бізнесмен. Характерним прикладом є Ігор Мітюков, котрий лишався міністром фінансів з 1997р. по 2001р.

Як і варто було очікувати, надійшла днина і Кучма змістив також і Кінаха, посилаючись на свою звичну вже універсальну причину звільнення усіх прем’єр-міністрів: недостатнє проведення реформ. Цього разу, однак, справжня мета Кучма була очевидною – то було 16 листопада 2002р., минуло вісім місяців після парламентських виборів 2002р., саме час дібрати наступника для президентських виборів, що мали відбутися у жовтні 2004р. Вибір зупинився на Януковичу, незначною більшістю з усього 234 голосів, що було лише на вісім голосів більше, ніж мінімально необхідно (Уілсон 2005, 83).

Відсутність за Кінаха будь-якого розвороту реформ була лакмусовим папірцем, що доводив успішність Ющенкових реформ: вони виявилися незворотніми. Вони перетворили олігархів з рентоздирників на виробників, а виробникам потрібна була діюча ринкова економіка, хоч вони й не були проти податкових пільг та дещиці протекціонізму.

Поділитись в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Теґи: , , , , , , , ,

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>