Суперечлива приватизація «Криворіжсталі»

Приватизація великих підприємств просувалася повільно. Навряд чи приватизація бодай одного з них була відкритою, основну вигоду, як правило, отримували крупні українські бізнесмени з гарними політичними зв’язками. Російські бізнесмени, хоч і у дещо менш вигідному становищі, теж знаходили дорогу до владних кабінетів, тоді як західні бізнесмени просто губилися в ситуації.

Загалом, державні підприємства занепадали. Вони могли скоротити витрати чи вдатися до чисто захисної  реструктуризації, однак були не взмозі розширити чи налагодити випуск нової продукції. Внаслідок приватизації, крупні українські бізнесмени успішно переозброювали цих занедбаних совєтських бегемотів, а українські капіталісти ставали сильнішими, продуктивнішими та багатопрофільнішими.

Увагу громадськості привернула одна приватизація. 14 червня 2004р., двоє найбагатших українських олігархів – Пінчук і Ахметов, – купили весь металургійний комбінат «Криворіжст»ль”. Ця приватизація стала гучною справою на зразок російських приватизаційних оборудок, що проводилися за схемою «кредити в обмін на акції» 1995р. до переобрання Єльцина (Фріланд 2000).

Причин цієї суперечливості було чимало. То був найбільший та найсучасніших з металургійних заводів України, що вважався перлиною в короні, а також то був останній комбінат, що лишався у державній власності. Інші металургійні заводи вже було відроджено, тож цей уже не справляв враження білої ворони. Ахметов та Пінчук були найбагатшими олігархами та опорою режиму Кучми. Зазвичай, вони конкурували один з одним, однак у цьому випадку вони діяли у змові. Інтерес до заводу виказували кілька конкурентів, серед яких був Індустріальний Союз Донбасу, європейський «Арчелор» та російська «Євраз Ґруп». Умови тендеру були надзвичайно протекціоністськими: «Лише дві з шести компаній, обидві українські, з-поміж тих, що подали заявки на участь у тендері, відповідали вимогам – виробництво, щонайменш, мільйону тон коксу та двох мільйонів тон катаної сталі упродовж останніх трьох років, два з котрих мали бути прибутковими, усередині України» (Кузьо 2004).

Ціна була найвищою з тих, що їх будь-коли сплачували за приватизацію української компанії – 800 млн доларів, грішми. Пінчук скаржився, що це було удвічі більше, ніж було заплачено за приватизацію усіх інших українських металургійних заводів разом узятих. Водночас, «Кріворіжсталь» можна було б виручити 3 млрд доларів, якби її було виставлено на відкритому аукціоні. Ахметов та Пінчук наполягали на тому, що для майбутнього України було важливим, щоб «Криворіжсталь» лишалася українською, оскільки вона є хребтом металургійної промисловості країни, а інакше українську металургію розділять між собою глобальні гіганти, такі як «Арчелор», «Мітталь» та російські металургійні корпорації.

За українськими стандартами то була зовсім не шокуючи приватизація, однак, існували могутні конкуренти, а також умови були прозорішими, ніж під час будь-якої іншої приватизаційної оборудки, що дало поживу для критики. Найважливішим був той факт, що ця оборудка за кричуще заниженою ціною відбулася за чотири з половиною місяці до епічних президентських виборів, під час яких вона стала однією з головних тем.

Поділитись в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Теґи: , , , , , , , , ,

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>