НАТО та політика сусідства з ЄС

Після того, як Мельниченко розпочав оприлюднення своїх плівок у листопаді 2000р., Захід почав ставитися до Кучми, мов до людини поза законом. Як наслідок, усупереч його прагненням, політика багатовекторності Кучми згорнулася у виключно політику відносин із Росією/СНД. Що тільки не робив Кучма, щоб прорвати ізоляцію Заходу, однак ніхто його не слухав.

Кучма усілякими способами намагався задобрити НАТО, також Україна брала участь у партнерських операціях з НАТО, котрі їй пропонувалися, зокрема, в усіх миротворчих місіях на теренах колишньої Югославії. Найбільш ефектною було заява, оприлюднена у травні 2002р., де Кучма проголошував, що вступ до НАТО є кінцевою метою України (Пайфер 2004), однак, скидалося на те, що ніхто не сприйняв її всерйоз. Він навіть без запрошення з’явився на саміті НАТО у Празі у травні 2002р., хоч йому і явно натякнули на те, що його туди не кличуть (Уілсон 2005, 60). Коли Сполучені Штати планували вторгнення до Іраку 2003р., Україна стала одним з членів початкової коаліції бажаючих приєднатися до операції, надіславши до Іраку не менш, ніж 1700 вояків.

Європейський же Союз упродовж років був настільки поглинутий тими країнами Центральної та Східної Європи, котрі мали приєднатися до нього, що на інші країни у нього просто не було часу. Однак, станом на 2003р. стало ясно, що вісім країн Центральної та Східної Європи стануть членами ЄС починаючи з 1 травня 2004р. (а саме, Естонія, Латвія, Литва, Польща, Чеська республіка, Словаччина, Угорщина та Словенія), за котрими з 1 січня 2007р. мають послідувати Болгарія та Румунія. У євробюрократів нарешті з’явився  час та ресурси на те, щоб зазирнути далі, що одразу ж підняло питання щодо того, як врегулювати відносити ЄС з іншими прилеглими до нього країнами.

У березні 2003р. Європейська Комісія оприлюднила концептуальний документ, «Ширше сусідство Європи: нові рамки для відносин з нашими східними та південними сусідами» (Комісія Європейських спільнот 2003)[1]. Він окреслив засади нової політики європейського сусідства (ПЄС). Цю політику було розроблено як для північно-африканських та країн Близького Сходу (Алжір, Марокко, Туніс, Лівія, Єгипет, Йорданія, Палестина, Ізраїль та Ліван), так і для західних країн СНД (Росія, Білорусь, Україна та Молдова). То була спроба структурувати та стандартизувати підхід ЄС до дружніх по відношенню до нього сусідів, що пропонував їм більший доступ до ринків та взаємодії, але й ясно давав зрозуміти, що їх членство в Спільноті не вітається. У жовтні 2003р. найвищий орган ЄС – Рада Європи, – підписала ПЄС та попрохала Єврокомісію формалізувати початковий план дій для кожної з країн окремо.

Початкова реакція на це з України (та Молдови) була украй негативною, бо ж згідно зі статутною угодою ЄС – Римським Договором 1957р., – усі європейські країни мали право подати заявку на членство у Європейській Спільноті, а Україна за будь-яким визначення є європейською країною. Тому, українські дипломати розцінили ПЄС, головним чином, як альтернативу членству з метою тримати Україну поза ЄС. Їх обурив той факт, що до них ставляться так само, як до північно-африканських та близько-східних країн, котрі, вочевидь, не були європейськими. Однак, тоді як Росія та Білорусь самовиключилися з ПЄС, Україна та Молдова торували й далі шлях уперед, будучи у цій справі попереду всього СНД, причому, Україна – більшою мірою[2].

Європейський Союз відчинив двері, однак політичні відносини між ЄС та Україною були поганими через протест ЄС проти недоліків української демократії. Навряд чи могла йти мова про прогрес у цьому питанні доти, доки Україна не зробила б чіткий крок у напрямку демократії, що, однак, ось-ось мало статися.



[1] Це обговорення Політики європейського сусідства (ПЄС) ґрунтується на праці Мілчера, Слея та Коллінза (2007). Див.також Де Суза та ін. (2005), CEPS (2006) та Сушко (2006). Стратегію ПЄС було розроблено Комісією у питаннях Європейських спільнот (2004).

[2] Росія відмовилася, щоб її називали всього лиш сусідом та самовиключилася. Щодо Білорусі, Європейський Союз не включив її через те, що відносини з нею було заморожено. На відміну від цих перших двох, Вірменія, Азербайджан та Грузія були засмучені тим фактом, що їх не було включено, тож звернулися з прохання включити їх до ПЄС, котре Європейський Союз задовольнив.

Поділитись в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Теґи: , , , , ,

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>