Виборча кампанія: Ющенко проти Януковича

Україна ще не знала такої перевиборчої кампанії. Офіційно, кандидатів було чимало, однак єдиними реальними суперниками були Ющенко та Янукович. По лівий бік політичного спектру, певне значення мали Петро Симоненко, Олександр Мороз та Наталія Вітренко. Аналогічно, у центрі ще мав якусь вагу Анатолій Кінах.

Виборчий сезон розпочався зловісно: у квітні 2004р. у Мукачеві на Закарпатті, котре вважалося вотчиною Медведчука, пройшли вибори мера міста. Віктор Балога, місцевий бізнесмен, конкурент Медведчука, котрий уклав політичний альянс із Ющенком, виграв вибори, набравши солідних 57%, однак Медведчук украв перемогу шляхом кричущих фальсифікацій, домігшись визнання понад третини відданих за переможця голосів недійсними (Уілсон 2005, 82). Завбачивши важливість фальшування, Ющенко використав цей момент як початковий у власній кампанії.

2 липня Тимошенко та Ющенко підписали угоду про об’єднання та координацію їхніх кампаній, котру вони назвали «Влада людей». Вони порозумілися на тому ґрунті, що Ющенко, у разі перемоги, призначить Тимошенко прем’єром. 4 липня Ющенко виконав формальності, зареєструвавши власну кандидатуру та розпочав передвиборчу кампанію – найкращу з тих, що Україна будь-коли бачила. Він вів її, мов вихор, щодня промовляючи у новому місці гучну промову та з’являючись на людях, на американський манір. Де б він не з’являвся, він збирав величезні натовпи слухачів, не у останню чергу завдяки тому, що його бракувало на національному телебаченні. У Києві та Львові він зібрав по 100’000 людей, і навіть у східному Харкові послухати його зібралося 20’000 чоловік, а у металургійному місті Кривий Ріг, що на Донбасі – 15’000.Тимошенко, котра є видатним оратором, також приваблювала до себе людей, збираючи по усій країні від 10’000 до 20’000 людей.[1]

Янукович практично утримував монополію на увагу офіційних ЗМІ, тож люди надивилися на нього удосталь. Він не міг зібрати натовп ні на Заході, ані на Сході країни, і навіть у Києві послухати його прийшло ледве 500 чоловік. Йому доводилося вдовольнятися офіційними зустрічами та традиційними відвідинами заводів та фабрик, що робило його старомодним.

Захід був серйозно стурбований можливими фальсифікаціями на виборах. Не вщухав потік офіційних звернень до української влади, котру закликали до забезпечення проведення вільних та чесних виборів. У своїй вітальній ноті до Кучми з нагоди Дня Незалежності України на 24 серпня, Президент США Джорж У. Буш зазначив: «Україна за тринадцять років своєї незалежності зробила великий крок уперед. Ніщо не зможе настільки закріпити ці досягнення так, як проведення наприкінці цього року вільних, чесних та прозорих виборів та передача Вашої високої посади наступникові, котрий втілюватиме у собі демократичний вибір українського народу.»[2] Захід мобілізував чисельні організації з моніторингу виборів, зокрема, Раду Європи та ОБСЄ. Український уряд не став заперечувати, тож найбільший у світі міжнародний моніторинг виборів було організовано вельми завчасно.

Влада вела брудну гру, щодня намагаючись ставити палки у колеса. Літакам, котрими літав Ющенко, відмовляли у дозволі приземлитися. У вересні та жовтні з надуманих приводів було тимчасово заарештовано понад 350 студентів-активістів «Пори». Губернаторам, керівникам державних служб, військовим, навчальним закладам надійшли вимоги забезпечити голоси їхніх підлеглих та працівників. Доволі часто подібні заяви записувалися на камеру з мобільних телефонів, і потім «Пора» викладала відповідні відео як свідчення офіційних порушень у інтернет.

Ставалися також і серйозніші інциденти. 12 серпня велика вантажівка (КамАз) при загадкових обставинах змусила машину Ющенка з’їхати з дороги, мало не збивши його поблизу Херсону, що на Півдні України. 20 серпня на базарі у Києві вибухнула бомба, убивши одну людину та поранивши 11, іще одна, дрібніша бомба вибухнула кількома тижнями пізніше. Активістів «Пори» та «Нашої України» раз по раз заарештовували ніби-то за володіння вибуховими пристроями (Станіславскі 2005, Уілсон 2005).

У ніч на 5 вересня Ющенка було отруєно під час пізньої вечері у компанії з трьох чоловік – голови СБУ та його заступника Ігоря Смєшка та Володимира Стасюка, а також фінансиста Ющенка Давида Жванії. Він сильно захворів, однак його українські лікарі не могли діагностувати причину.

На щастя, через п’ять днів потому він відлетів до спеціалізованої лікарні у Відні, де лікарі з’ясували, що його було отруєно рідкісним видом діоксину. Його доти гарне обличчя було все у висипах та спотворене, однак офіційні ЗМІ лишень знущалися з нього.

З самого початку, головним підозрюваним був Стасюк – фігура Медведчука із сильними зв’язками у Росії. Після Помаранчевої Революції він утік до Росії, де й залишається. Винуватців так і не було визначено судом. Діоксин же, схоже, надійшов з однієї з російських лабораторій, що, однак, ніколи не було визнано Кремлем.

Ющенко тяжко захворів, однак вижив. 18 вересня він дав першу свою промову після отруєння, і вона стала його найкращою промовою за усі часи. Він вийшов на Європейську площу у Києві, перед натовпом у 100’000 людей. Цю промову транслювали наживо на площі усіх обласних центрів, де його таким чином мали змогу побачити пів-мільйона людей, у обхід офіційної телевізійної блокади (Дюк 2006, 79; Притула 2006, 119). Отруєння радикалізувало його, він промовляв з непідробним, свіжим обуренням на його позначеному віспою обличчі. Ця промова була найяснішою декларацією його програми, котру варто гарненько процитувати. У ній фігурувало мало деталей, але багато моралі та хорошої риторики:

Хотів би сказати окремі “компліменти” до влади: ви нас не отруїте! У вас не вистачить куль та КАМАЗів! Нас вам не зламати! Будуть знаходитись не один і не тисячі, а десятки тисяч нових Вадимів Гетьманів, Вячеславів Чорноволів, Гій Гонгадзе і багатьох-багатьох добрих людей України…[3]

Ми присягаємося: нас мільйони і вам нас не спинити! Ми виграємо… Так! Ми прагнемо змін! Ми, громадяни України, прагнемо жити по-людськи. Ми, народ України, вимагаємо того, що належить нам по праву… Народ хоче змінити злочинну владу, яка насаджує на нашій землі цинізм і беззаконня. Бандитській владі потрібно лише одне: за будь-яку ціну продовжити своє панування…

Ми – єдиний український народ. На Заході і на Сході, на Півночі і на Півдні усім однаково болять бідність і безправ’я… Ми з вами – козацького роду. Ми позбудемось нужди і будемо жити вільними людьми, як славні прадіди наші!

Я побував у вас всюди і бачив – нинішня влада в агонії. Проте цього не можна побачити на телебаченні. За одне слово правди відключають канали і закривають газети. Екран телевізора став кривим дзеркалом. Ми в ньому не пізнаємо себе і свою країну. У нас уже оскома від інформаційної брехні.

Але нас не обдурити. Це влада боїться подивитися правді в очі. Влада боїться нас. І недаремно. Бандити при владі розуміють: вибори стануть вироком цій владі, який винесе сам народ. Бандити сидітимуть у тюрмах!

… Я зроблю все, щоб передача влади відбулася мирно, без потрясінь і насильства. Так воно і буде.

… Ми виведемо економіку з тіні… Я не ставлю за мету перегляд результатів приватизації. Але розграбування держави буде припинене.

… Тотальна корупція, яка паскудить наше життя, буде знищена… Чесні професіонали замінять заплямованих чиновників. Правоохоронні органи нарешті захистять людей від криміналу. Суди судитимуть по справедливості, а не за гроші…

Я іду у президенти, бо я вірю в Україну…

Слава Господу Богу і слава Україні!

Ющунко вимагав «бадитам – тюрми», але, водночас, обіцяв мирну передачу влади та жодного перегляду результатів приватизації. Він практично не торкався питань зовнішньої політики, однак він обіцяв вивести українські війська з Іраку.[4] Популістські чи економічні гасла були відсутні. Загалом його звернення зводилося до того, що Україна є єдиною та вільною, хоч і послуговувався він іншими термінами.

Графік 7.1 Дефіцит дербюджету в Україні, 2000-2007р.

% від ВВП

Джерело: База даних Європейського Банку Реконструкції та Розвитку он-лайн, www.ebrd.com (перевірено 1 липня 2008р.).

Прибічники Ющенка почали носити кожен щось помаранчеве – шарф, краватку чи просто невеличку стрічку. Попервах, виставляти на видноту помаранчеве здавалося небезпечним, немо кидання виклику владі. Однак кількість помаранчевих стрічок росла, як гриби після дощу, і у жовтні вже весь Київ був зодягнений у помаранчеве. Політична свідомість зростала, залучаючи кожного. Революційний настрій зростав на Західній та у Центральній Україні.

Януковичу довелося відчути конкуренцію з цією народною хвилею, однак його ресурси були безмежними. Його найважливішим козирем у передвиборчій кампанії було подвоєння державних пенсій. Як наслідок, і так доволі високі українські пенсії злетіли до неба, загалом склавши 16% прогнозованого на 2005р. ВВП. Це було повною безвідповідальністю з фіскальної точки зору, спричинивши раптом дефіцит бюджету у 4.5% ВВП 2004р. (графік 7.1). Цей популізм суперечив претензіям Януковича на його економічні здобутки як прем’єра, демонструючи відчай режиму в усій красі.

24 вересня, ніби для того, щоб показати, що Янукович теж став жертвою брудних трюків, режим оприлюднив повідомлення, що під час кампанії в Івано-Франківську, що на Західній Україні, в нього було кинуто кілька важких предметів. Однак, «5 канал» Порошенка відзняв цю подію на відео, з якого було видно, що в Януковича поцілили одним єдиним яйцем, таким чином, висміявши цього великого, фізично сильного чоловіка (Уілсон 2005, 99).

27 вересня Янукович розіграв свою російську карту, висунувши гасло «Україна-Росія: сильніші разом». Він пообіцяв надати російській мові статус офіційної, дозволити прийняття подвійного громадянства для росіян та українців та припинити будь-які спроби тіснішого співробітництва з НАТО. Росія симетрично відповіла радикальною лібералізацією законодавства про в’їзд, дозволивши українцям перебувати в Росії до 90 днів без візи чи реєстрації, а також подорожувати до Росії з внутрішніми українськими паспортами (Уілсон 2005, 89-90, 93).

23 жовтня Ющенко провів останній перед виборами мітинг у Києві, знову зібравши 100’000 людей. Темою було зупинити виборчі фальсифікації, тож демонстрація покрокувала до ЦВК, вимагаючи чесних виборів. ЦВК на той час уже охороняли броньовані автобуси (Станіславскі 2005, 10).

У середині жовтня я провів тиждень у Києві. Атмосфера була напруженою. Кожен розумів важливість виборів та побоювався найгіршого. Українське громадянське суспільство було повністю мобілізоване, однак люди не вірили, що Ющенкові дадуть перемогти. Вони було шоковані його отруєнням та думали, що його перемогу вкрадуть чи його буде взагалі убито. З іншого боку, люди у таборі режиму побоювалися, що Янукович з Ахметовим після перемоги зачистять їх. Усі чекали на те, коли впаде завислий над ними Дамоклів меч.



[1] Особистий звіт про поїздку до Києва, 11-16 жовтня 2004р.

[2] «Листо до Президента України Леоніда Кучми з нагоди 13-ї річниці здобуття незалежності України», Білий Дім, Уошинґтон, 20 серпня 2004р. www.whitehouse.gov (перевірно 24 серпня 2004р.).

[3] Посилається на їхні політичні убиства 2000р., 1999р. та 1998р., відповідно. «Гія» – один з варіантів імені «Георгій».

[4] «Ющенко виведе війська з Іраку», веб-сайт «Нашої України», 10 серпня 2004р., www.razom.org.ua (перевірено 11 серпня 2004р.).

 

Поділитись в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Теґи: , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>