Уряд Єханурова: відновлення порядку

Після падіння уряду Тимошенко, серед помаранчевих виборців все більше ширилося розчарування й крах ілюзій[1]. Тим не менш, запанувало нове відчуття демократичної нормальності та порядку, оскільки демократія та свобода зберігалися. Чисельні скандали були відображенням прозорості влади та свободи ЗМІ. Однак, доки Ющенко та Тимошенко борсалися, Янукович потихеньку очуняв, пройшовши швидке перетворення. Врешті-решт, він уже мав за плечима вдалий досвід керування українською економікою, а також підтримку відданого собі східного електорату.

У цій ситуації, Єхануров був цілком природнім вибором як для посади прем’єр-міністра. Він був невибагливим, його вважали технократом, але саме він здійснив масову приватизацію в Україні у період з 1994р. по 1997р., жодним чином не заплямувавши власної репутації, що було ознакою неабиякої майстерності для політика. Він знав увесь апарат навиворіт, мав чудову самоорганізацію та тяжко працював. Дивовижно, але як для політика такого рівня, він мав дуже мало ворогів. Його слабким боком було те, що він був менш популярним як політик. Враховуючи той факт, що парламентські вибори мали відбутися у березні 2006р., його уряд мав відіграти роль такого собі сторожа.

Парламент мав затвердити Єханурова. Перша спроба, що відбулася 20 вересня, була невдалою – забракло всього 3 голоси – тоді як 223 депутати з семи партійних фракцій проголосували за його кандидатуру, увесь Блок Юлії Тимошенко (БЮТ), Компартія України та три олігархічних партії, включно з Регіонами та есдеками Медведчука, були проти[2]. Ющенко цілком міг би мобілізувати тих три додаткових голоси під час повторного голосування, однак він волів мати запас, тому уклав угоду з Януковичем. 22 вересня Рада затвердила Єханурова 289-ма голосами, у тому числі й завдяки 50 голосам Партії Регіонів[3].

Єхануров швидко сформував новий уряд, котрий був коаліцією з «Нашої України», соціалістів та промисловців Кінаха. Він був доволі однорідним, за вийнятком двох міністрів-соціалістів, котрі блокували приватизацію. 11 з 25 міністрів було замінено у зв’язку з виходом БЮТівців та крупних бізнесменів з «Нашої України». Нові міністри були, головним чином, молодими професіоналами з Ющенкової «Нашої України». Висхідна зірка Арсеній Яценюк став міністром економіки. Кінах замінив Порошенка у якості секретаря РНБО. Цей кабінет не привертав до себе стільки уваги, скільки Тимошенковий, однак він працював.

Як завдання, Ющенко окреслив «відновлення економічної, політичної та соціальної стабільності»[4], що якраз пасувало Єханурову. Щоб заспокоїти бізнес, він організував першу за всю історію незалежної України зустріч між Президентом та 20 найбільшими українськими бізнесменами, за прикладом Боріса Єльцина у Росії в середині 1990-х (Гофман 2002). Основною думкою послання Ющенка було, що бізнесменам нічого боятися, і що урядові від них нічого не потрібно, тож вони можуть залишатися й спокійно працювати у своїй країнй й надалі.

Головним пріоритетом для Єханурова було зупинити реприватизацію та дати гарантії існуючих прав власності. Він погодився на перепродаж однієї компанії – Криворіжсталі, виконавши, таким чином, передвиборчу обіцянку Ющенка. 24 жовтня Криворіжсталь було повторно продано на аукціоні, котрий транслювало телебачення, і на котрому змагалося дві найбільших металургійних компанії світу – Арчелор та Мітталь Стіл, котрі змагалися одна з одною. Мітталь виграв, запропонувавши 4.8 млрд доларів готівкою, що було ушестеро більше за ціну, що сплатили Ахметов та Пінчук у червні 2004р. (тим часом, ціни на сталь різко зросли). Цей продаж був величезним успіхом, суттєво збільшивши як доходи бюджету, так і прямі зарубіжні інвестиції, котрі пішли 2005р. на зліт. Політично, однак, виграла від цього Тимошенко, котра була особисто присутньою на аукціоні.

У Єханурова було обмаль часу – до парламентських виборів, котрі мали відбутися 26 березня 2006р., однак, зупинивши реприватизацію він спромігся відновити довіру бізнесу і, таким чином, економічне зростання, оскільки українських бізнесменів доти настільки налякав реприватизаційний запал Тимошенко, що дехто навіть згорнув виробництво. Між ним та Ющенком не було жодних конфліктів, які б просочувалися назовні.



[1] Цей під-розділ посилається на мій особистий візит до Києва упродовже 11-16 жовтня 2005р.

[2] «Парламент не підтримав кандидатуру Єханурова», Українська правда, 20 вересня 2005р.

[3] «Рада затвердила Єханурова на посаду прем’єр-міністра», Аґенція Українські Новини, 22 вересня 2005р.

[4] «Президент дав інтерв’ю чотирьом загальнонаціональним ТБ-каналам», Служба моніторингу BBC, 4 жовтня 2005р.

Поділитись в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Теґи: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>