Другий уряд Януковича: реставрація олігархії

На жаль, другий кабінет Януковича насправді не виявився плідним через спустошуючі суперечки довкола зовнішньої політики та конституції. Янукович проштовхував свої рішення, тоді як «Наша Україна» віддалася внутрішній боротьбі. Тим часом, потихеньку наново розкручувався маховик корупції.

Янукович прямо втручався у питання зовнішньої політики. Його перший зарубіжний візит у якості прем’єра відбувся до літньої резиденції Путіна у Сочі. Перед цією поїздкою, Янукович спекулював, що Росія дасть символічну знижку на ціну на газ, однак Путін чітко дав Януковичу зрозуміти, що слід сплатити за рахунками, тож той вернувся з пустими руками[1]. Українсько-російські відносини лишалися неміцними та прохолодними.

14 вересня 2006р., Янукович відвідав штаб-квартиру НАТО у Брюселі. Усупереч положенням «Декларації народної єдності», він не бажав тіснішого співробітництва з НАТО, чим збурив Ющенка, Тарасюка та Гриценка. Незважаючи на те, що міністра закордонних справ призначає Президент, Янукович змусив Тарасюка піти 30 січня, урізавши фінансування для його міністерства.

У вересні 2006р. Ющенко змінив свого ліберального та люб’язного шефа адміністрації Олега Рибачука на жорсткого управлінця Віктора Балогу, бізнесмена із Закарпаття з сумнівною репутацією. Балога був кризовим менеджером та борцем без чіткої ідеології[2]. Він узяв командування секретаріатом Ющенка під свій жорсткий контроль, вичистивши його від усіх лібералів та помаранчевих революціонерів. Незабаром, за ним закріпилася репутація українського Распутіна.

Упродовж кількох місяців, «Наша Україна» продовжувала сперечатися, чи варто їй іти до коаліції з «регіоналами», хоча 10 її міністрів уже сиділо в уряді. Врешті-решт, більшість «нашо-українців» проголосувала проти коаліції, а більшість про-президентських міністрів подало у відставку 19 жовтня. Скидалося на те, що «Наша Україна» робила собі повільне харакірі.

У якості останньої образи на адресу Ющенка, Янукович і Тимошенко узгодили між собою конституційні питання за його відсутності. 26 грудня 2006р. «регіонали» переконали БЮТ проголосувати разом із ними, соціалістами та комуністами за «Закон про Кабінет Міністрів». Цей закон мав надати додаткові повноваження парламентові та прем’єр-міністрові за рахунок повноважень Президента. Хоча Тимошенко й виступала за сильні повноваження Президента, вона підтримала це у обмін на «імперативний мандат», котрий полягав у тому, що депутат не має права міняти фракцію після обрання до Парламенту за партійними списками, оскільки мандат належить партії. Ющенко наклав вето на цей закон, але чотири інших партії змогли подолати це вето. Насправді ж мало що змінилося.

Уряди Єханурова та Януковича відновили темпи економічного зростання до попередніх 7.3% упродовж 2006 та 2007рр. Однак, окрім законів, потрібних для вступу до СОТ, Україна практично не приймала нових законопроектів, як і не відбувалося структурних реформ.

Поверталися старі корупційні практики. Тоді як уряди Тимошенко та Єханурова змогли добитися успіхів у зниженні корупції при відшкодуванні ПДВ експортерами, з повернення Януковича та Азарова повернулися й вимоги сплати від 20 до 30% «комісії» за відшкодування ПДВ

Трьома головними українськими високопосадовцями у РУЕ були, повторимо, Юрій Бойко, голова НАК «Нафтогаз України» упродовж 2002-05рр., а тепер – міністр енергетики; Ігор Воронін – тривалий час заступник голови НАК «Нафтогаз України», а також президент «Укргаз-Енерго»; та Сергій Льовочкін, колишній перший помічник Кучми, а тепер – голова адміністрації Януковича (Глобальний Свідок 2006, Дюбієн 2007). Кричущий конфлікт інтересів становило перебування українських державних високопосадовців Бойка та Вороніна на посадах представників РУЕ.

РУЕ було раковою пухлиною української економіки. Воно визискувало гроші з міжнародної торгівлі газом та процвітало за рахунок власної монополії на внутрішньому українському ринку газу. Воно довело НАК «Нафтогаз України» до межі банкрутства наприкінці 2007р. Газ, що перебував у величезних українських газосховищах, якимось чином опинився у власності РУЕ. В України перед РУЕ звідкись узялися величезні борги, однак газові розрахунки контролювали РУЕ/Газпром. Загальна сума привласнених у такий спосіб коштів лишається таємницею, однак це виливалося у щорічний грабунок мільярдів доларів серед білого дня. Тим не менш, РУЕ не домоглося контролю над газовою інфраструктурою України, оскільки парламент заборонив її продаж.

Приводом почати війну для Ющенка стало поступове перекуповування «Регіонами» депутатів з «Нашої України» та БЮТ. Лідери «регіоналів» агресивно заявляли, що мають наміри розширити власну більшість, щоб разом із соціалістами та комуністами досягти конституційної більшості у 300 голосів та провести зміни до Конституції. Наприкінці березня 2007р. Кінах, тоді один з лідерів «Нашої України», увійшов до уряду в якості міністра економіки, разом з 10-ма іншими депутатами з «Нашої України» та БЮТ. Такі операції завжди коштували чимало грошей, тож Ющенко вирішив діяти ще до того, як втратить конституційні повноваження.

За іронією долі, неформальний власник «Партії Регіонів» – Ахметов, – також не був задоволений Януковичем та його урядом. Ахметов свого часу оголосив, що йде до Парламенту, щоб удосконалювати законодавство, особливо – укріпити право приватної власності, щоб йому більше не довелося тікати з країни як це сталося улітку 2005р. Однак він мав мало впливу на законотворчість, як і жоден з його людей не став міністром. Натомість, «Регіони» розбилися на дві фракції однакової чисельності – безвладну партію Ахметова та правлячу партію Януковича, включно з важковаговиками Азаровим, Клюєвим та Бойком.



[1] Владімір Соккор, «Януковича прохолодно зустріли під час першого візиту до Росії», Євразійський щоденний монітор, 17 серпня 2006р.

[2] Віктор Чивокуня, «Балога. Новий фаворит Ющенка», Українська Правда, 19 вересня 2006р.

Поділитись в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Теґи: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>