Вплив олігархів

Існує два важливих і взаємопов’язаних для майбутнього України питання – куди далі розвиватиметься її олігархія і чи виживе її демократія, оскільки вельми мало існує настільки олігархічних суспільств і при цьому – формально демократичних. Олігархії, як і демократії, мають певні характерні риси, котрі визначають їхній подальший рух у тому чи іншому напрямку.

Дерон Аджемоглу (2003) досліджував проблеми з правами власності у олігархічному та демократичному суспільствах. Він визначає олігархічне суспільство як «таке, де політична влада перебуває в руках економічної еліти», порівнюючи властиві йому спотворення з тими, що властиві демократії, де політичну владу розподілено більш рівномірно.

Недоліком демократій є той факт, що вони тяжіють до підвищення податків та перерозподілу доходів від підприємців до робітників, знеохочуючи перших до інвестування. Україна саме переживає подібний виклик. Податкова ноша на її офіційний сектор така ж значна, як і у Центральній Європі (графік 5.4, Тандзі та Шулькнехт 2000). Вона зросла після Помаранчевої Революції, а податкові надходження ідуть, переважно, на соціальний перерозподіл.

Проблемою ж олігархічного суспільства, на думку Аджемоглу, є те, що воно пропонує менш рівноцінне поле гри: обмежується можливість входу на ринки нових підприємств, спотворюється виділення ресурсів, а дохід перерозподіляється на користь підприємців за рахунок зниження оплати праці. Дехто може сказати, що олігархи менш зацікавлені у верховенстві права, оскільки останнє схильне захищати маленьких від великих (Сонін 2003), що досвід України й підтверджує.

Зростання залежатиме від того, котре з цих спотворень матиме значніший економічний ефект. Аджемоглу (2003) припускає, що як правило, олігархії попервах зростають швидше, однак потім виявляються менш динамічними за демократичні суспільства. Пост-комуністичний перехід попервах демонстрував протилежне: до 1998р., демократія була рушієм ринкових реформ та економічного зростання, оскільки основною перешкодою на шляху як першого, так і другого було надзвичайне за масштабами рентоздирництво, від котрого зиск отримували саме олігархи. Починаючи ж з 1999р., однак, означилася протилежна тенденція: негативні наслідки високого оподаткування, високого соціального перерозподілу та надмірно зарегульованих ринків праці у Центральній Європі втримували темпи зростання економіки на низькому рівні, тоді як олігархії СНД зазнали злету починаючи з 1999р. та пережили зростання на рівні 9% щороку аж до 2007р. включно. Рушієм цього зростання були низькі податки та вільні ринки праці (Аслунд 2007а).

Тим не менш, аргументація лібералів стосовно вирівнювання правил гри, подолання корупції та полегшення входу на ринок нових підприємств все ще лишається тут актуальним та доречним. Корупція в Україні є вельми значною, від неї виграють заможні, вона наділяє їх більшими правами у порівнянні з іншими. Однак, у кінцевому рахунку, найзаможніші виявляться найбільш зацікавленими у забезпеченні їхніх прав власності. Страх реприватизації, посіяний 2005р., показав, що навіть найбагатші не можуть почуватися у безпеці. Наразі, українські олігархи змушені витрачати непомірні суми грошей на політику, аби забезпечити збереження за собою своїх прав власності, на кожних виборах. Однак, ці витрати гарантують їм величезні привілеї, недоступні звичайним бізнесменам; і той факт, що фінансування політичних партій обмежено законом, не допомагає – відповідні розрахунки просто загнано у тінь.

Олігархію та демократію часто розглядають у дискусіях як статичну модель, однак, ключовими є відмінності між цими двома системами, що проступають у динаміці. В ідеалі, конкуренція між великими олігархічними групами має бути настільки інтенсивною, що вони врівноважують владу одна одної та виробляють стандартизовані правила, а також, що з’являється багато конкуруючих бізнес-груп. Саме це й відбувалося з 2000 по 2004р., закладаючи підвалини Помаранчевої Революції, згідно з інтерпретацією еволюції конкуренції між монархом та парламентом у Британії, що її вивели Роберт Б.Екелюнд та Роберт Д. Толлісон (1981); ця боротьба спричинилася до поширення як економічної, так і політичної конкуренції – себто, конкурентної ринкової економіки та демократії.

Однак, ситуація, що склалася після Помаранчевої Революції, більше нагадує суб-оптимальну рівновагу або гру з відсутнім стабільним рішенням. Три головних олігархічних групи стоять за трьома різними олігархічними партіями, котрі врівноважують одна одну і, таким чином, практично жодних політичних рішень не приймається; не відбувається ані прогресу, ані регресу, що є ознакою консервативного суспільства у стані рівноваги. Однак, подібна рівновага є, вірогідно, лише тимчасовою, оскільки усі чотири провідних олігархічних групи сконцентровано у металургійній промисловості і чиє піднесення відбулося завдяки надзвичайному бумові на світовому ринкові сталі, котрий закінчився 2008р. і навряд чи повториться. Фінансова криза та скорочення попиту на сталь, вірогідно, спричинить глибокі політичні та економічні зміни.

Найбільшою загрозою для демократії буде, якщо один олігарх скупить з тельбухами весь український політикум та керуватиме ним як власним приватним підприємством, як це зробили казахський президент Нурсултан Назарбаєв чи азербайджанський Ільхам Алієв. Після виборів, цей олігарх зможе окупити свої інвестиції шляхом, скажімо, кількох вигідних приватизацій «на дружніх умовах». Поточна концентрація багатства у поєднанні з відсутністю верховенства права та етичних стандартів просто спокушає приватизувати політику. Однак, ризик подібного олігархічного придбання в Україні є не надто вірогідним з огляду на наявність там доволі сильного громадянського суспільства та широких свобод.

Україною все ще керують її сталеві барони, котрим вдалося раціоналізувати та поставити на поток свої корпоративні структури (Фрішберґ 2006), однак, дехто з них не в змозі буде вижити чи перейти до інших галузей. Найслабші компанії програють, а їхні власники будуть змушені продати активи. Неважко вгадати, що жертвами стануть саме ті сталеві конгломерати, котрі не захищено від цінових примх вертикальною інтеграцією чи диверсифікацією. Натомість, піднімуться бізнесмени в інших галузях та «переплюнуть» за багатством сталевих баронів, і така структурна зміна, вірогідно, спричиниться до зростання економічного та політичного плюралізму.

Коли в українських олігархів запитати, як нормалізувати суспільство, звичною відповіддю є «завершити приватизацію». Великі бізнесмени інвестують забагато у ненадійних політиків, оскільки у держави все ще є чимало цінних підприємств, котрі можна виставити на продаж. Якби приватизацію було завершено, можливе поле для корупції суттєво згорнулося б. Навіть якщо вважати, що приватизація після Помаранчевої Революції нікуди не рухалася, вона, у будь-якому разі, скидається на незворотню і показує певний прогрес. Наступна велика приватизація у осяжному майбутньому – сільськогосподарських земель, і її буде проведено, щойно буде знято мораторій на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення.

Україна відчуває сильні впливи з-за кордону, причому, як із Заходу, так і зі Сходу. Очевидними є сильні, позитивні впливи Заходу – від зовнішньої торгівлі та інвестицій, від українських інвестицій за кордоном та від тиску ЄС.

Прямі зарубіжні інвестиції в Україну мають сильний вплив. Часто, зарубіжні компанії купують великі підприємства, що їх перед тим реструктуризували українські бізнесмени. Останніми роками неабияк було приведено до ладу українську банківську систему, оскільки великі банкіри збагнули, що можуть продати свої банки іноземцям за шалені прибутки, щойно їм вдасться досягти впорядкованості власних корпоративних структур та бухгалтерії. Близько 40 відсотків українського банківського сектору належить іноземним банкам, що удвічі більше, ніж в Росії. Українська банківська система майже повністю перебуває у приватних руках і, як наслідок, є сильнішою та чистішою, ніж російська, котрою наполовину володіє держава. Росія, однак, має краще комерційне законодавство та більш функціональне судочинство.

Останніми роками, великі українські бізнесмени отримали змогу виходити на розміщення своїх цінних паперів на фондових ринках, як правило, Лондонській фондовій біржі. Будучи націленими саме на такі перспективи, зокрема, найбільші українські бізнесмени – Рінат Ахметов та Віктор Пінчук, – роками удосконалювали організацію власних корпоративних структур та проходили аудиторські перевірки у компаній світового рівня, перш ніж почати продавати акції власних компаній на відкритому ринку. Водночас, офіційна оцінка їхніх активів зросла у рази.

Процес розширення Європейської Спільноти також висуває до бажаючих приєднатися чимало вимог та чинить тиск, що сприяє підвищенню рівня кандидатів до рівня країн-членів. Україна має мету стати членом Європейської Спільноти, тож перспектива піддавання її подібному тиску існує, хоча й не стала ще настільки ефективною, якою могла би стати. Україна вже прийняла на себе зобов’язання провести десятки інституційних вдосконалень у початковому плані дій, котрий вона уклала з Європейською Спільнотою у лютому 2005р. як частину Політики сусідства ЄС. Україна наразі веде переговорну роботу за угодою про європейську асоціацію, котра міститиме набагато більше інституційних вимог. Європейська Спільнота пропонує пряму інституційну взаємодію між державними агенціями-близнюками. Європейська спільнота також напряму впливає на українських суб’єктів. Великі українські бізнес-корпорації, зокрема, Індустріальний Союз Донбасу, «Систем Капітал Менеджмент» та «ІстВан», – усі зацікавлені в інвестиціях на Захід та свідомі того, що вони матимуть можливість здійснювати подібну діяльність лише якщо слідкуватимуть за власною репутацією.

Однак, ці позитивні тенденції зводяться нанівець такими кепськими звичаями, як корпоративне рейдерство. Деякі бізнесмени усвідомлюють, що мають порівняльні переваги лише за умов ведення бізнесу по-старому, відтак, вони не мають бажання рухатися вперед. Корпоративне рейдерство в Україні процвітає, чому сприяє й застаріле корпоративне законодавство. Бізнесмен, що зростає, здатен підкупити будь-який суд. Згідно з українським законодавством щодо господарських товариств, загальні збори акціонерів, щоб зібрати кворум, потребують присутності 60 відсотків голосів акціонерів, що дозволило групі Приват контролювати Укрнафту роками, володіючи при цьому лише 42% акцій, хоча мажоритарним акціонером є держава (ЄБА 2004, ОЄЦД 2004). Таким чином, міцно утримувані позиції старого істеблішменту вдало опираються прийняттю більш адекватного закону про акціонерні товариства.

Значною мірою, українським компаніям вдається уникати подібних проблем, вказуючи в угодах, що до них застосовується міжнародне комерційне право, та звертаючись для вирішення диспутів до арбітражних судів за кордоном, однак за таких умов завжди лишається ризик, що який-небудь український суд не визнає подібну практику та/або відповідні судові рішення чинними на території України.  Комбінація застарілого законодавства, арбітражних судів та постійної боротьби за владу в державі робить ситуацію небезпечною та непевною, оскільки держава може втрутитися будь-коли й у найнесподіваніший спосіб.

Під великим питанням лишається, чи зможе Україна встановити верховенство права по відношенню до тамтешніх олігархів. Запровадження гарантій прав власності має відзначити той поріг, перетнувши який країна переходить до зрілого капіталізму, а нинішня українська олігархія (як спосіб устрою) зможе поступово знизити рівень корумпованості й трансформуватися у демократію. Тільки тоді зможе розвинутися нормальна правова система, котра буде здатна дисциплінувати олігархів. Як правило, подібне стається тоді, коли розвиваючі авторитарні країни стають демократіями, і Помаранчева Революція, схоже, довершила цей процес. Однак, жодне політичне рішення (а це саме те, що ми маємо) навряд чи матиме тривалий ефект, якщо воно не опирається на сильний і широкий ідеологійний фундамент суспільного визнання недоторканості приватної власності. Якщо люди все ще не певні того, що капіталізм – це благо для них самих, вони навряд чи визнають припустимість існування супер-багатіїв.

Поділитись в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Теґи: , , , , , , , , , , , , , , ,

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>