Відчудження Путіна: розворот України на Захід

Від моменту здобуття незалежності, зовнішня політика України поступово стала більш прозахідно-орієнтованою. Період президентства Леоніда Кравчука можна охарактеризувати як ізоляціоністський. Україна була надто зайнята внутрішніми справами, щоб у неї доходили руки до зовнішнього світу, а єдиним важливим її активом була ядерна зброя.

Кучма бажав покращення відносин України як із Росією, так і з Заходом. Його політика була прагматичною, покладаючись на користання з можливостей, що відкривалися. Упродовж 1994-96рр., дві міжнародні потуги домінували в Україні: МВФ та Сполучені Штати. МВФ допомагав Україні добитися фінансової стабілізації, тоді як Сполучені Штати підганяли де-нуклеаризацію  (себто, відмову від ядерної зброї) та надавали суттєву технічну підтримку. Візит Президента Білла Клінтона до Києва у травні 1995р. став найвищою точкою зачарування США Україною. У наступні роки, через численні погіршення ситуації з дотриманням прав людини та торгівлю зброєю, з боку США почало наростати занепокоєння. Роль же МВФ цілком природньо ослабла після того, як економіка України прийшла до тями 2000р.

Упродовж 2001-04рр. Захід відвернувся від України у зв’язку з вбивством Георгія Ґонґадзе, не лишивши Кучмі іншого вибору, окрім як повернути до Росії.

 

Графік 9.7 Прямі зарубіжні інвестиції як частка до ВВП, 2000-2007

% ВВП

Джерела: Дреґон Кепітал, липень 2008р.; JP Morgan, липень 2008р.; Євростат, квітень 2008р.

Населення України, як і Росії, негативно відреагувало на бомбардування НАТО Сербії 1999р., на знак солідарності з православними сербами. Протягом 2003-04рр. президент Росії Владімір Путін долучив весь свій шарм у наступі на Україну, зваблюючи її Спільним Економічним Простором, суттєвими податковими та торгівельними поступками, щедрим фінансуванням передвиборчої кампанії та більшою кількістю двосторонніх зустрічей, ніж будь-коли до того. Однак, російська ініціатива створення Єдиного Економічного Простору 2003р., прикордонний конфлікт навколо о.Тузла з Росією у жовтні 2003р., а також масивне російське втручання у президентські вибори в Україні наприкінці 2004р. збудили гостру українську реакцію.

Після Помаранчевої Революції, Росія нічого не запропонувала. Провівши 12 зустрічей із Кучмою на протязі 2004р., президент Путін мінімізував свої подальші контакти з Україною. Він наніс візит Ющенкові до Києва по одному разу 2005р. та 2006р., однак Росія в цілому ігнорувала Україну. Практично жоден російський міністр не відвідав країни. Політика Росії по відношенню до України звелася до чотирьох ворожих видів діяльності: погрожування Україні підвищенням цін на газ, оголошення ембарго то на один, то на інший продукт українського експорту, здійняттям популістського галасу навколо Криму та Чорноморського флоту, а також висловлення невдоволення бажанням України приєднатись до НАТО. Коротше кажучи, політика Росії щодо України містила чотири батога й жодного пряника. Ніби бажаючи додати масла у вогонь, російське телебачення, котре люди дивляться на половині території України, вдалося до сильної анти-української пропаганди.

Путін перетворив російську політику щодо України на таку, що складається з галасу та ембарго. Україні за таких умов не залишалося нічого, окрім як відвернутися від Росії. Основною раціоналлю, що ховалася за путінською політикою, котру, однак, замовчували, був той факт, що демократична та орієнтована на Захід Україна у очах російської публіки починала поставати як реальна альтернатива. Якщо українська демократія виявиться успішною, то становитиме смертельну загрозу путінському авторитаризмові. Таким чином, Путін був неабияк зацікавлений у тому, щоб Україна зазнала невдачі через дестабілізацію, щоб потім довести довірливим росіянам, що, на жаль, демократія – це не для східних слов’ян.

Росія нічого не полишила Україні, окрім як повернутися на Захід, що означало СОТ, Європейську Спільноту і НАТО. Україна подала заявку на членство у СОТ у грудні 1993р., і у травні 2008р. її було задоволено. Як результат, доступ України до ринків ЄС став легшим, однак, оскільки Росія лишалася поза СОТ, ринок останньої лишився таким же неприступним, як і раніше.

З огляду на розташування України в Європі, природньо припустити, що Європейська Спільнота мала б чинити величезний вплив на її пост-комуністичний перехідний період. На жаль, так не сталося. Президент Кучма клопотав про членство України в Євроспільноті, починаючи з 1996р., однак, від належної відповіді ЄС практично утримався. Упродовж усіх 1990-х, найбільшою вимогою до ЄС до України було закриття Чорнобильської АЕС, причому, жодними пропозиціями профінансувати цю недешеву операцію вона не супроводжувалася. Все ж, попри усю пасивність Євроспільноти, він був українським ідеалом.

Прорив у відносинах України з Євросоюзом настав під час Помаранчевої Революції. Європейці підтримували прагнення дотримуватися прав людини в Україні, а європейські політики діяли як посередники у замирюванні двох кандидатів у президенти. Європейська Спільнота вже запропонувала на той час Україні участь у Політиці Європейського Cусідства, після Помаранчевої ж Революції було ухвалено план дій, котрий виявився більш суттєво наповненим, ніж очікувалося й було домовлено у лютому 2005р. 9 вересня 2008р. Європейський Союз вирішив запропонувати України Угоду про європейську асоціацію, котра містила угод про зону вільної торгівлі та дещо іще. Метою було поглибити вільну торгівлю з подальшою інтеграцією. Як наслідок, Європейський Союз, вірогідно, стане найголовнішим ринком українського експорту.

Третьою опорою орієнтації України на Захід є НАТО. У 1990-х Росія й Україна паралельно розпочали співробітництво з НАТО. За Путіна, однак, Росія почала вбачати у НАТО ворога, тоді як Україна продовжувала співробітництво, все більше поглиблюючи його. У січні 2008р. Україна подала заявку на план щодо здобуття членства у НАТО, що стало цілком природним, наступним кроком цього все ближчого співробітництва. Однак, саміт НАТО в Бухаресті у квітні 2008р. відхилив цю заявку, оскільки підтримка вступу до НАТО серед населення була замалою, а також тому, що Росія чинила відвертий і сильний опір. Опір Росії вступові України до НАТО є, насправді, палицею з двома кінцями – що він сильніший, тим очевидніше проступає відповідна загроза національній безпеці України (Пайфер 2008р.); себто, занадто затятий та явний опір Росії збуджує підозру серед доти пасивних щодо цього питання верств населення, і, як результат, народна підтримка прагненню України до НАТО може зрости.

Конкретною потребою України на сьогоднішній день є не скільки саме НАТО, стільки безпека. Сполучені Штати надали широкі гарантії безпеки України, що було закріплено тристоронньою американсько-російсько-українською угодою від 14 січня 1994р., а також Угодою про скорочення стратегічних озброєнь (START). З огляду на це, для США було б доцільніше посилатися на взяті на себе цими угодами зобов’язання, аніж слідувати курсом, котрий настільки полегшує Кремлеві завдання дестабілізувати Україну.

* * * * * * * * *

На момент виходу цієї книги, – у січні 2009р., – три великих хмари починають чорніти на українському горизонті: внутрішня політична нестабільність; поновлена, явна загроза українському суверенітетові з боку Росії; а також, сувора фінансова криза.

Відповіддю на ці виклики може слугувати цитата, що правила цьому розділові за епіграф, а саме – запевнення заступника прем’єр-міністра Григорія Немирі: «Ми добре знаємо, що ми – європейська нація, і що ми збираємося приєднатися до Європейської Спільноти». Одразу по закінченню ери комунізму, країни Центральної Європи оголосили про своє «повернення до Європи». Україна цього не зробила, оскільки була занадто зайнятою творенням розчавленої української нації заново. Щойно те велике завдання було закінчено, українці повернули свої надії до Європи як до моделі, цивілізації, суспільства та ринку. Європейський Союз має відповісти пропозицією Угоди про суттєву європейську асоціацію, котра має містити не лише пункти з поглиблення вільної торгівлі, а й  значну підтримку в сфері вищої освіти, що надало б Україні необхідні потужності для подальшого власного розвитку.

Наступним завданням має стати поліпшення конституційного порядку в Україні. Як я вже наводив відповідні аргументи вище у цій книзі, Україні потрібен повноцінний парламентаризм західно-європейського штибу, найкращі зразки якого надає Європейський Союз. ЄС повинен також допомогти Україні у розбудові власних державних установ та організації державної служби.

Оскільки Росія нічого, окрім дестабілізації, запропонувати наразі не бажає чи не здатна, українському керівництву варто обрати достатню дистанцію у відносинах з цією країною, що вони, в принципі, уміють робити.

Поточна фінансова криза стане суворим випробуванням для української демократії, і, я сподіваюсь, поліпшить її. Чимало з нині існуючих великих корпорацій піде, поза сумнівами, на дно. Старі компанії буде реструктуровано або ж вони збанкрутують. Погані бізнесові практики, такі, як корупція, буде піддано розголосу та поставлено під сумнів доцільність їх збереження, що створить умови для відходу від поточних практик політичного фінансування. Як результат, Україна може прийти до ситуації більш рівних можливостей у економіці та кращої демократії. Це буде нелегко зробити, однак, воно того варто.

Сполучені Штати відігравали важливу й позитивну роль у житті незалежної України, і вони мусять продовжити це робити. Так сталося, що лише США можуть гарантувати безпеку України, вони взяли на себе відповідні зобов’язання численними угодами, укладеними в рамках відмови України від ядерної зброї. Сполученим Штатам варто услід за Європейською Спільнотою також запропонувати Україні угоду про вільну двосторонню торгівлю, аби сприяти подальшій економічній інтеграції між двома країнами. Україні потрібно виховати нову еліту, і Сполучені Штати можуть допомогти, запропонувавши відповідні програми навчання для українських студентів у американських університетах. Врешті, Сполученим Штатам варто спростити візовий режим для українських громадян, тим більше, що Україна вже зняла у односторонньому порядку будь-які візові обмеження для американських громадян.

Поділитись в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Теґи: , , , , , , , , , , , ,

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>