Подяки

Ця книга є працею любові. Коли я вперше відвідав Україну 1985-го року, ця країна одразу ж мене захопила своєю гідністю та дружністю водночас. З тих пір я відвідував Україну все частіше, будучи свідком того, як вона повільно перетворювалася на сильну, упевнену в собі націю. Оскільки ця книга відображає мою роботу в Україні упродовжу двох десятиліть, я маю подякувати дуже багатьом людям.

Потайки сподіваючись на реформи, я приїжджав до України раз на рік, однак реформи в Україні все запізнювалися. Моїм мудрим благодійником був Джордж Сорос. Також, я знав кількох друзів з України ще по коледжу Святого Ентоні в Оксфорді – Надію Дюк, Джона Гевко та Еманюеля ван дер Мендсбрюге. Якось 1991р. я зустрів Богдана Гаврилишина, Олега Гаврилишина, Мирона Василика, Пітера Соханя, Наталі Яресько та Богдана Кравченка, котрі з ентузіазмом поверталися на свою рідну землю, і їхня мудрість та знання мені добряче допомогли. Роман Шпорлюк щедро ділився своїми історичними спостереженнями.

У липні 1994р. Леоніда Кучму несподівано було обрано Президентом України і він був рішуче налаштований оживити її занедбану економіку. Джордж Сорос угледів у цьому велику можливість, і я суттєво зобов’язаний йому за те, що він представив мене Президентові Кучмі та надав фінансову підтримку нашій економічній консультаційній групі при українському уряді. Як директор Соросівського Інституту Відкритого Суспільства, Джон Фокс майстерно спрямовував нашу роботу,  тоді як з місцевого боку нас підтримував Богдан Будзан. Мої друзі Пітер Бун та Саймон Джонсон негайно відгукнулися й підтримали мене у моїх намірах, як і мої студентки-випускниці Ева Сюндквіст та Елізабет Гопкінс, тоді як Майкл Зінчук був уже на місці. Незабаром до нас приєдналися професори Марек Дабровскі та Жорж де Меніл, і наша група розширился до свого найчисленнішого складу – 27 чоловік, 1997 року. Також мені хочеться згадати Ханса-Ґюнара Адена, Агу Газанфара, Майкла Блекмана, Бориса Наймана, Марціна Лучиньскі, Олександра Рогожинського, Андрія Жирного та Олексія Кривцова. Світлана Бочарова постійно працювала зі мною починаючи з 1995р. і досі працює. Усім їм моя величезна подяка.

Ми працювали для чудової групи українських високопосадовців, котрі реформували свою країну упродовж 1994-97рр.: Президентом Леонідом Кучмою, Міністром економіки Романом Шпеком, Заступником Прем’єр-міністра з питань економічної реформи Віктором Пинзеником, Головою Національного Банку України Віктором Ющенком, Головою Фонду Держмайна України Юрієм Єхануровим, Заступником Прем’єр-міністра Ігором Мітюковим, Заступником Прем’єр-міністра Сергієм Тигипком та Міністром юстиції Сергієм Головатим. Ми намагалися допомагати їм, а вони були надзвичайно добрими до нас та вдячними нам. Ми працювали також з кількома іншими високо посадовцями, у яких я багато чому навчився: Володимиром Лановим, Ігорем Шумилом, Олегом Рибачуком, Андрієм Гончаруком, Борисом Тарасюком, Анатолієм Гальчинським, Сергієм Тєрьохіним, Іваном Васюником, Ігорем Гриньовим, Наталією Прокопович, Віктором Лисицьким, Валерієм Литвицьким, Олександром Савченком та Тамарою Солянік. У 1996р. я вперше мав задоволення зустрітися з Юлією Тимошенко, чий ясний аналіз я також оцінив.

Упродовж цього періоду, мою увагу в Україні змогла привернути одна журналістка – Христія Фріланд з Financial Times, чиїм товариством я залюбки насолоджувався.

1996-го року, у якості представника Джорджа Сороса, я брав участь у заснуванні Консорціуму з Економічної Освіти та Досліджень, котрий пізніше розвинувся у Київську Школу Економіки. Його персонал та нинішній директор Том Купе допомагали мені упродовж багатьох років.  Я також чимало почерпнув з наших розмов із Робертом Кемпбелом, Фредом Прайором та Полом Ґреґорі.

Мій старий друг Карл Більдт постійно приймав участь у навколо-українських справах. Багато років я тримав зв’язок з групою шведських бізнесменів в Україні, з числа яких я б хотів подякувати Хансу Раусінґу, Адольфу Люндіну, Бу Єльту, Карлові Стюренові, Фредрікові Свінхюфвюдові та Петеру Еламові Хокансону. Я надзвичайно вдячний за гостинність та влучні спостереження, якими зі мною ділилися шведські посли  Мартін Хальквіст, Оке Петерсон та Йон-Крістер Оландер, посли США Роман Попадюк, Уільям Мілер, Стівен Пайфер, Карлос Паскуаль, Джон Хербст та Уільям Тейлор, а також Реймонд Ескуіт та Данкен Ален з Британського посольства. З-поміж представників Світового Банку, я б хотів особливо похвалити Даніеля Кауфмана та Люку Барбоне, як і Патріка Ленена з МВФ.

У Вашинґтоні я насолоджувався численними прийомами та зустрічами в посольстві України з послами Юрієм Щербаком, Антоном Бутейком, Костянтином Грищенком та Олегом Шамшуром, а також українськими дипломатами Юрієм та Вірою Якушами, Олександром Потєхіним та Володимиром Макухою.

На початку 2000-х років на політичній та бізнесовій сцені з’явилася нова, яскрава група українських бізнесменів та політиків. Я мав честь бути знайомим з декотрими з них, зокрема, Віктором Пінчуком, Рінатом Ахметовим, Сергієм Тарутою, Віталієм Гайдуком, Інною Богословською, Валерієм Хорошковським, Олександром Ярославським, Генадієм Боголюбовим, Олександром Морозовим, Миколою Азаровим, Віктором Януковичем та Леонідом Кожарою.

2004-го року помічник Генерального секретаря ООН Кальман Міжеі попрохав мене разом із Олександром Пасхавером спів-головувати у Комісії Орденської Стрічки з пропозиціями нової хвилі реформ в Україні після президентських виборів, котру я радо прийняв. До цієї комісії увійшли мої старі друзі – Марек Дабровскі, Джордж де Меніл та Олександр Рогожинський, а також Ірина Акімова, Дан Білак, Ігор Бураковський, Олександр Чалий, Кейт Крейн, Адріян Каратницький, Ігор Коліушко, Олександра Кужель, Дмитро Леонов, Віра Нанівська, Єжи Осятницький та Бен Слей. Нас гідно підтримували Олександр Шевцов та Тамара Зикова. На жаль, більшість цих реформ і досі не запроваджено, однак вони відображають широкий консенсус щодо того, що потрібно було б зробити.

Незабутнім спогадом стала Помаранчева революція. Я уважно слідкував за подіями й видав про це книгу разом з Майклом МакФолом. Я багато чого навчився у нього, Кальмана Міжеі, Адріяна Каратницького, Надії Дюк, Григорія Немирі, Олени Притули, Тараса Кузьо, Павола Демеша та Олександра Сушка. Останніми роками, я також багато почерпнув у спілкуванні з Томасом Еймонд-Ларітазом, Наталією Ізосімовою, Анною Дерев’янко та Хорхе Зукоскі.

За тих 15 років, що я прожив у Вашинґтоні, ми говорили про Україну з багатьма людьми. З-поміж тих, кого я ще не згадав, особливу подяку хочеться висловити Стенлі Фішерові та Джонові Одлінґ-Смеє з МВФ, Лоренсові Самерсу, Дейвідові Ліптону, Ненсі Лі та Маркові Медішу зі Скарбниці США, Джеймсові Вольфензонові та Йоганесові Ліну зі Світового Банку, а також Стіфенову Сестановичу та Юджинову Фішелю з МЗС. Також, я чимало для себе надбав з наших розмов зі Збіґнєвим Бжезінським, Робертом Зоеліком та Джеймсом Гармоном. Я також приймав активну участь у спільноті людей, котрі переймалися справами України тут та хотів би висловити мою особливу подяку Богданові Футею, Брюсові Джексону, Морґанові Уільямсу, Надії МасКонел, Джорджеві Чопівському, Орестові Дейчаківському та Стіфенові Ларабі.

Протягом багатьох років мені довелося розмовляти про Україну з багатьма журналістами; глибоко мені запам’яталися інтерв’ю з Селестін Болен, Пілар Боне, Джуді Демпсі, Джексоном Ділем, Інною Дубиньскою, Фредом Хайтом, Мирославою Ґонґадзе, Адріаном Карамзиним, Фредом Кемпе, Едвардом Лукасом, Квентіном Пілем, Мартіном Уокером, Евою Вікерт та Мартіном Вольфом.

Хоча ця книжка й посилається на мої попередні роботи, повністю я її написав 2008-го року. Я надзвичайно вдячний К.Фредові Берґстену та Інститутові Петерсона з Міжнародної Економіки за надання мені такої можливості, котру, в свою чергу, було щедро профінансовано Фондом Віктора Пінчука, і за це моя особлива вдячність Вікторові Пінчуку та Олені Франчук.

Окрему подяку я приберіг також для Ханса та Меріт Раусінґів, котрі виявили незвичайний інтерес до України та надавали мені щедре фінансування для підтримки моїх українських досліджень протягом цих років. Цю книгу я присвячую їм.

Олеся Фаворська та Іван Юрик надали мені дослідницьку допомогу, зокрема, в укладенні ілюстрацій та хронології. Також, мені неабияк допомогли коментарі та зауваження від Лешека Бальцеровича, Кейта Крейна, Надії Дюк, Олесі Фаворської, Саймона Джонсона, Ірини Паліашвілі, Стівена Пайфера, Поула Томсена та Теда Трумена. Також я вдячний за доречні коментарі від Фреда Берґстена, Джона Фокса, Прадіпа Мітри та Джона Салівена.

Відділ публікацій Інститута Міжнародної Економіки Петерсона під керівництвом Едварда Туріна швидко та якісно надрукували цю книгу. Мадона Девашагаям відредагувала цю книгу елегантно й з розумом.

Врешті-решт і найбільше, я би хотів подякувати моїй жінці, Анні, та моїм дітям, Карлові та Маріані, за їхнє терпіння й розуміння того, що я мав витратити стільки часу, заглибившись у мої рукописи.

Андерс Аслунд,

Уошинґтон,

грудень 2008р.

Поділитись в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>