Примітки перекладача

Наш вітчизняний фаховий фінансово-економічний переклад, попри те, що незалежності вже понад 20 років, все ще тільки продовжує ставати на ноги. Логічним виглядає, що ,для якісного перекладу такої літератури з іноземної на українську, перекладач повинен відповідати наступним вимогам:

а.       майстерно володіти українською мовою (на рівні рідної);

б.      мати бодай одну з вищих освіт у наступному переліку фахів (та розумітися на решті також) – економіка, політологія/соціологія, історія;

в.       мати високий рівень опанування іноземною мовою, з якої здійснюється переклад, причому, володіти фаховим словником (себто, економіка, політологія, тощо).

Більшість зрілих людей, обізнаних із сучасними вітчизняними реаліями, «тут же» ідентифікують щодо цього наступне коло проблем:

  • Превалювання російськомовної інтелігенції поміж відповідного фахового середовища (особливо гостро це відчувається у царині економічної науки);
  • Гострий брак серед тієї ж таки інтеліґенції (байдуже, російсько- вона чи україномовна) людей, котрі дійсно пристойно володіють іноземною мовою (бодай англійською) поза межами того мінімально необхідного професійного сленгу, котрий вони вживають по роботі (банківського, фондово-ринкового чи якогось іншого вузького сленгу);
  • Ще меншої кількості людей, котрі б задовольняли усім цим вимогам (тобто, володіння українською, іноземною та фаховими знаннями).

Врешті-решт, ще однією обставиною, що ускладнює виконання завдань, що стоять перед перекладачем, є той факт, що українська мова все ще потребує відродження – актуалізації словника, перегляду існуючих норм, ґрунтовного (і, не менш важливо – якісного) очищення від русизмів, себто, ре-українізації та частково – виправлення негативних наслідків попередніх «реформ» граматики та словника, що здійснювалися за часів, коли в українців не було власної держави, і метою котрих було поступово «тихою сапою» мінімізувати різницю між українською та мовою метрополії (=російською). Тому, ще однією метою перекладача було, бодай частково, прийняти ці виклики й започаткувати, таким чином, професійну дискусію у філологічно-економічно-політологічних колах щодо перегляду та оновлення відповідного фахового словника та граматичних норм і ужиткових звичаїв.

Нижче подано найбільш типові мовні прийоми, котрі пропонується плавно закріпити у якості стандартів відповідного фахового перекладу (і не лише), та навколо ужиття яких, вірогідно, виникне найбільше суперечок серед критиків цього перекладу (сподіваємося, що такі знайдуться).

Надання переваги безособовому звороту

Безособовий зворот є однією з унікальних лексико-граматичних особливостей української мови, тому заохочення його вживання має сприяти відродженню унікальності звучання нашої мови.

Наприклад, замість фрази більшість українських підприємств були приватизовані чи приватизованими перевага надається варіантові більшість українських підприємств було приватизовано; або реформи було здійснено замість реформи здійснили, тощо.

Звукове чергування з метою дотримання милозвучності

Можливо, ще одна з унікальних рис, котру, тим не менш, було винайдено свого часу з міркувань зручності та для полегшення процесу усного мовлення, це українські правила чергування голосних з міркувань дотримання милозвучності.

Найбільш яскравим та уживаним є перевага ужиткові у (замість в) на початку речення, наприклад: У країні, у особі, окрім В Україні, В принципі, тощо. Звісна річ, для зовсім уже маніакальних прибічників «неодмінного» перебування на початку речення саме У, а не В, в поміч може бути (ніде й ніким більше не відтворена і не повторена) спроба Остапа Вишні, де головний герой скаржився на заборону завозити кабани ув Австрію (себто, можна було б спробувати починати речення з Ув Україні, Ув утвореному щойно органі, тощо), однак перекладачеві здається, що головне в цьому відношенні – це, все ж, милозвучність, яка визначається також і сучасністю звучання.

Скорочення

З метою економії місця та інших міркувань широко уживано наступних скорочень: т.зв.так званий, р., рр., млн, млрд, тощо.

Щодо декотрих з них, на думку перекладача, варто було б надати пояснення – бодай з освітньою метою.

Позначення року

Нерідким є ужиток позначення року без супроводу відповідним місцевим займенником, напркилад  парламент, обраний 1990р. (очікувалося б парламент, обраний у 1990р.). Це не є помилкою чи обдруківкою, але навмисним уживанням ще однієї аутентичної (унікальної) риси української мови; у наведеному вище прикладі, повна транскрипція має звучати парламент, обраний 1990-го року, а не у 1990-му році.

«Совєцький», а не  «Радянський» Союз

Багатьом читачам, для котрих основною мовою є російська та/або для кого з СРСР пов’язані ностальгійні чи неоднозначно неприємні спогади, одразу ж почне різати око такий упертий вжиток саме варіанту «Совєцький» (і т.д. в усіх варіантах парадигми) цього прикметника.

Наразі у обізнаних патріотичних колах не те, щоб точилася запекла дискусія, однак, все ж переважаюче й дедалі більше запановує згода щодо того, що вживання прикметника «радянський» по відношенню до того сумнозвісного державного утворення «зачовгує» та дискредитує цілком пристойне його оригінальне значення – себто, превалювання рад як основної форми здійснення врядування та прийняття рішень; у першу чергу, тому що про жодні повноцінні ради мова не йшла, з чим змушені будуть погодитися, поклавши руку на серце, найзапекліші ідеологійні його прихильники. Тобто, прикметник «радянський» – то забагато честі для тієї імперії, з огляду на ті історичні факти, що не перестають відкриватися допитливим (і навіть не дуже) дослідникам її історії.

Наведення більш повної аргументації на користь затвердження саме такої норми ужитку гідна окремої статті вельми пристойного об’єму, від чого ми тут утримаємося. Просто підкреслимо явно, що саме такий ужиток впродовж усього перекладу є свідомим і обґрунтованим вибором, який, між іншим, не є іновацією, а радше – неписаною (поки що) конвенцією жанру та знак солідарності з попередниками, котрі першими вже встигли проторувати йому дорогу.

Також, завважте, що автор не є «бандерівцем» чи «западенцем», натомість, походить з Півдня країни, купа його родичів були членами КПРС (чи то пак, КПСС), і саме такий вжиток є результатом його свідомо, себто, не автоматичного й бездумного, на догоду моді, чи звичного з дитинства, а як слід зваженого й логічного вибору.

Поділитись в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Теґи: , , ,

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>