Навіщо НБУ пускати на ринок більше обмінок

 

Представники ринку...

Представники ринку...

 

І як це, зрештою, може посприяти де-доларизації економіки.

Учора, 18 листопада, у нашого департаменту[1] був нелегкий, але й приємний день: нарешті, відбулася відверта зустріч з представниками небанківських фінансових установ, що бажають отримати генеральну ліцензію на операції з валютою, а саме – на проведення готівкових валютообмінних операцій.

Складна, оскільки за умов перманентного дефіциту платіжного балансу країни та нинішнього рівня доларизації економіки (що «планомірно напрацьовувася» у нас роками, не без «допомоги» фіскальної, податкової, монетарної та іншої економічної політики усіх попередніх урядів) НБУ має доволі обмежений інструментарій впливу на ситуацію, окрім ручного режиму валютного контролю. Як за будь-якого ручного керування, у незадоволених конкретними рішеннями регулятора учасників є формальний привід критикувати й висловлювати невдоволенням такими рішеннями.

Нинішня ситуація на валютному ринку умовно розмежовує невдоволених нею на дві категорії: імпортерів та інші категорії, котрим потрібна валюта, та спостерігачів-обивателів, котрим вона, в принципі, не потрібна, але чия недовіра до НБУ та держави значно залежить від курсу. Імпортери хочуть купувати валюту для потреб своїх бізнесів, але, створюючи попит на валюту, вони таким чином сприяють зростанню її курсу. Практично будь-яке рішення регулятора ґарантує йому черговий жорсткий шквал критики – з того чи іншого боку, оскільки апріорі неможливо задовольнити усі, почасти діаметрально протилежні інтереси. Особливо, враховуючи наявність різноманітних гучних груп, що переслідуючи свої вузькоприватні інтереси, не гребують користуватися власними медіа-потужностями для дискредитаційного тиску на регулятора, щойно той займає принципову позицію (у тому числі по відношенню до запитів такої групи), і все це на фоні низької обізнаності широкого загалу із деталями теорії й практики утворення валютного курсу.

 

... та представники регулятора

... та представники регулятора

 

НБУ опинився у до неможливості вузькому коридорі можливих рішень:  з одного боку, курсова ситуація на ринку не покращується через усе ще несприятливість бізнес-клімату – чому виною є нереформування податкової, правоохоронної сфер та судочинства, – усе це не сприяє відновленню позитивної макроекономічної динаміки, тоді як чинниками, що послаблювали б тиск на валютообмінний курс,  мали б бути:

 

  1. Імпортозаміщення;
  2. Відновлення обсягів експорту;
  3. Налагодження притоку капіталів (у вигляді прямих чи портфельних зарубіжних інвестицій);
  4. Налагодження притоку позичкових коштів у іноземній валюті (щоправда, з огляду на гіркий досвід кризи 2008-09 років, позитивним чинником це вважалося б, здебільшого, у частині притоку довго- та середньо-, але не короткострокових кредитів).

Професор Женевської школи економіки, одне з найвідоміших світил сучасної теорії монетарної та валютнокурсової політики, Шарль Виплош доволі влучно підсумував у одній з нещодавніх робіт[2]: у тривалій перспективі валютообмінними курсами керують реальні сили – міжнародна  конкурентоспроможність, зовнішня заборгованість та існування корисних копалин. Очевидно, що для вирівнювання курсу гривні, Україна має два шляхи – підвищення своєї міжнародної конкурентоспроможності (ознаками якої є пп.2 і 3 та, неявно, п.1) та зменшення зовнішньої заборгованості. Також, усім добре відомо, що прямі зарубіжні інвестиції  (п.3) не потечуть сюди без реформи судочинства та дотримання тут права приватної власності.

За умов, коли єдиним джерелом поповнення резервів є кредити МВФ, про зменшення зовнішньої заборгованості також не йдеться.

Щоправда, було у минулі роки ще одне таке джерело – надходження валюти від обов’язкового продажу валютної виручки, – але від початку війни на Сході експорт катастрофічно знизився (що пов’язано з втратами значної частини індустріальних територій Донбасу), а той, що лишився (зерновий, наприклад), не приносить офіційну валютну виручку – за «неперевіреними» державою, але такими, що надходять з багатьох приватних джерел, даними, рекордно високий відсоток зернового експорту з України цього року пішов за схемами, що обходять офіційне надходження валютної виручки за нього в Україну. Себто, як висловився один мій товариш, експорт зерна у нас є, але експортної валютної виручки за це – немає.

Як і немає винних за це – Нацбанк, оскільки валюта не заходить на рахунки у вітчизняних банках, цих транзакцій взагалі не бачить, митниця (ДФС), оскільки для сільгоспвиробника встановлено максимальні пільги, підходить до замитнення таких вантажів формально, а правоохоронні органи, замість ловити сармачних селян у портах, де за зерно з ними «тут же» розраховуються чорним доларовим налом, заарештовує вантажі й судна чесних «білих» зернотрейдерів (як правило – великі іноземні компанії), хоча чудово усвідомлюють, що торгувати за готівку, тим паче – у таких обсягах, що чорні долари сюди треба возити танкерами, ці компанії не будуть – вони вже давно виросли з цього, це суперечить як корпоративній культурі, так і законодавству (якого вони, на відміну від наших «чорнушників», про всяк випадок звикли дотримуватися – у будь-якій юрисдикції).

Одеська "книжка" - "культовий" валютообмінний центр. Джерело - "Храбро"

Одеська "книжка" - "культовий" валютообмінний центр. Джерело - "Храбро"

Єдиний, хто зацікавлений у припиненні подібної практики – Національний банк, оскільки саме цю установу вважають винною в усіх коливаннях, злетах і падіннях валютного курсу, – не має жодних важелів упливу на цей виток валюти, окрім як намагатися примусити правоохоронців та податківців звернути увагу на цей суттєвий чинник погіршення платіжного балансу країни та фінансової стабільності у цілому.

Є й інший, частково «надводний» бік чорного доларового обігу: як відомо, потрапивши до рук «колгоспників», як їх зневажливо (і частково виправдано) звуть ті, кому «за державу обідно», долари довго там не затримуються – переважна їх частина тут же витрачається на закупівлю ПММ, запчастин до техніки, посівного матеріалу, добрив, тощо. Цілком логічно припустити, що значною мірою, продавці цього товару і ті, хто потім скуповує за мішки інвалютної готівки  збіжжя у портах – одні й ті ж самі люди; у такому випадку, доларовий нал обертається, здебільшого, у вузькому колі, рідко просочуючись назовні його. Однак, якщо певна частина його просочується, то «ловити» її варто у обмінних пунктах, переважна більшість котрих, однак, є нелегальними.

Представниці ФК "Вікторія" зачитали звернення

Представниці ФК "Вікторія" зачитали звернення

Тривалий час, офіційний ринок обміну валют обмежувався банківськими обмінниками (котрі включали як власні пункти банку, так і пункти фактично окремих осіб, що працюють за агентськими угодами ) та небанківськими фінансовими установами, що отримали генеральну валютну ліцензію – і ця група була представлена усього чотирма (4) операторами. При цьому, один з цих чотирьох – ФК «Вікторія», – у серпні зазнав атаки правоохоронців – під приводом ніби-то здійснення валютообмінних операцій «без належного дозволу», силові підрозділи МВС у серпні місяці розгромили низку валютообмінних пунктів компанії, «вилучили» (зі слів постраждалої сторони) близько 30 тис. доларової готівки, пошкодили обладнання, завдали тілесних та моральних травм власникам та співробітникам компанії. З цим прикрим епізодом ще належить розібратися, однак, на учорашній зустрічі НБУ вчергове підтвердив, що з боку МВС «відсутня конструктивна позиція» у питанні належного нагляду за валютообмінним бізнесом – попри чисельні письмові та офіційні звернення НБУ до керівництва цього відомства з проханням «перевірити законність встановлення» тих чи інших «чорних» обмінників (з наданням адрес, фотографій та інших доказів), ті спокійно продовжують свою діяльність, тоді як законно зареєстрована й прозора компанія, як бачиться, може зазнати утисків. Зі слів представників ФК «Вікторія», прямо поперед їхніх розтрощених колишніх приміщень вже виникли явно незареєстровані та неліцензовані обмінні пункти, однак їхня діяльність чомусь якраз не привертає увагу співробітників МВС.

До НБУ звернулися по ліцензію ще близько десятки компаній – саме їх було запрошено на цю зустріч, де «у першому наближенні» їм було попередньо надано бачення НБУ щодо вимог до подібних ліцензованих установ. Запрошені представники (котрі себе чомусь називали «ізгоями» – новий мем, що грозиться перетворитися на неофіційний жаргон-позначення цієї категорії суб’єктів регуляторного поля) висловили приємне здивування та «насторожену доброзичливість» із цього приводу.

Звісна річ, у представників ринку виникло чимало зауважень та зустрічних пропозицій – формуючи вимоги до потенційних ліцензіатів, НБУ ґрунтувався на чинних вимогах до банківських відділень та установ, тоді як більшість обмінників працюють на значно простішому устаткванні та у скромніших приміщеннях. Однак, як у регулятора, так і у ринку є бажання узгодити ці умови.

Що це дасть? Регулятору (у перспективі) – більш повноцінний облік реальних обсягів готівкового інвалютного обороту, «білому» ринку (також у перспективі) – імунітет від сваволі силовиків. Ключове слово тут, як бачиться «у перспективі» – оскільки, як показав сумний епізод з ФК «Вікторія», наявність усіх належних ліцензій та дозволів не завжди виключає таку сваволю, так само як і у повноосяжності ведення обліку операцій через «білі» обмінки поки що доводиться покладатися на громадянську свідомість операторів ринку.

Країні (тобто, усім нам) це дасть більш конкурентний ринок роздрібних  готівкових валютообмінних операцій, додаткові надходження до бюджету («чорні» обмінники не сплачують збір до пенсійного фонду, як і інші податки) та (за належної та успішної реалізації) стане одним з тих багатьох кроків, котрі належатиме пройти країні на шляху до де-доларизації (читайте незабаром у цій же колонці про світовий досвід де-доларизації та відповідні можливості й необхідності для України). Касирам – охорону праці та підвищення безпеки, споживачам – комфорт, упевненість та також підвищення безпеки.

Передбачається також, що буде вирівняно конкурентні умови для усіх «білих» гравців на цьому ж ринку (а на ньому також присутні банківські обмінники): з одного боку, гарна новина для банків і більш напружена конкуренція для небанківських обмінок; з іншого – чимало небанківських фінустанов надає (або ж потенційно готові надавати) низку супутніх банківських послуг, – переказ грошей, кредитування за рахунок власних коштів (без залучення депозитів, тощо), зокрема – мікрокредитування. Тому, це заплановане розширення ринку додатково створюватиме таку собі «прилазню» (рос. «предбанник») для вирощування майбутніх нових українських якщо не банків, то фінансово-кредитних установ, котрі зможуть у перспективі поповнити фінансовий ринок, що так порідшав за останні півтора роки (з відомих усім причин). У позитивному сценарії, це будуть більш конкурентоспроможні та природнім шляхом зрослі установи, ніж низка колишніх номенклатурних, «кишенькових» та інших банків, котрі свого часу опинилися на ринку випадково – через наявність у їхніх хазяїв пільгових позаконкурентних переваг (у вигляді зв’язків у владі та державному секторі).

На завершення, варто ще раз підкреслити, що надання зайвої десятки генеральних валютних ліцензій не створить ще одне потенційне джерело витоку валюти – як усі ми бачимо, та валюта вже й так спокійно собі обертається на ринку, – але дає шанс адекватніше оцінити обсяги того ринку та опанувати над ним більш повноцінний контроль, бодай у перспективі.

 


[1] Департамент реєстраційних питань та ліцензування НБУ

[2]«Велике переродження», під ред. колективу авторів, розділ 11 «Двадцять п’ять років потому: Макроекономічні аспекти переходу»

Поділитись в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>