Як правильно й швидко робити реформи

Навесні 2014р. у колишніх президентів, прем’єр-міністрів, міністрів фінансів та інших ключових «ветеранів переходу від плану до ринку» країн Центрально-Східної Європи з’явився ще один жирний привід зібратися й переосмислити здобутки останніх чверть-століття – відзначити 25 років від падіння Берлінського муру та підбити підсумки тих перетворень, що вони колись кожен у своїй країні започаткували.

Янош Корнаї

Заклик зібратися до Будапешту на конференцію «Перехід у перспективі». Чому саме до Будапешту? Подвійний символізм – саме угорець Янош Корнаї (нині – почесний професор Гарвардського та Будапештського університету Корвінуса) написав і видав 1980р. (в Голандії) доленосну працю – «Економіка дефіциту», натякаючи на те, чим, зрештою, закінчуються експерименти з плановою економікою – безбожними дефіцитами усіх без виключення споживчих товарів, принизливими чергами за ними, у яких марнується час, котрий громадяни могли б витрачати на щось путніше; також в Угорщині упродовж останнього десятиріччя відбулося значне відкочування ліберальних ринкових реформ назад – у такий спосіб, шляхом проведення конференції з підбиття підсумків переходу, занепокоєна тамтешня громадськість намагалася привернути увагу до неприємних процесів, що відбуваються у колишній країні-флагмані ринкового переходу.

https://soundcloud.com/valerii-drotenko/ain8ppphjzvf Жванецкий – Очередь

https://soundcloud.com/valerii-drotenko/v6pku8nehjwz Жванецкий – Время

Під час конференції було висловлено стільки цінних та цікавих ідей, зауважень та спостережень, що їх вирішили укласти в окрему книгу. Те, що задумувалося як сухий аналіз для науковців, упереміш із мемуарами колишніх реформаторів та управлінців, виявилося доволі цікавим чтивом – принаймні, у тій частині, де описується досвід кожної окремої країни. Причому, країни розділено на 3 категорії – швидкі реформатори, запізнілі реформатори та недо-реформатори (куди з «усієї силою» входить саме й Україна).

Окрім країн, у книзі (ч. III) також описуються загальні тенденції та висновки – їх читати важче, але достатньо буде «подужати» перші дві частини – кожна з представлених у ній країн має свій унікальний досвід та проблеми.

Усе це разом – як ніяк актуально для нинішньої України. Як було сказано самим перекладачем, така книга була потрібна вітчизняному громадсько-політичному активу «ще на позавчора» – щоб підійти до Майдану (а ще краще – до здобуття незалежності) як слід підготовленими та озброєними.

Дует двох Вацлавів (Гавела та Клауса) як ілюстрація необхідності пошуку згоди між емоційною харизмою та прагматичним розрахунком

Однак, як свідчить досвід країн-запізнілих реформаторів (зокрема, Грузії та, особливо, Словаччини, чиї політико-економічні перипетії до болю нагадують українські), ніколи не пізно почати чи відновити рух в бік ліберально-економічних реформ. Як це можна зробити – описано у практичному досвіді 8 країн-реформаторів. Український досвід описано окремо, але доволі побіжно (настільки дозволяють рамки одного розділу). Більш детальний хронометраж останньої української незалежності Ви знайдете у окремо присвяченій Україні книзі 2009р.в.

Як же ж це правильно робиться?

  1. Шяхом попередньої підготовки – мало кому відомо, що архітектори ринкових реформ в усіх трьох країнах-«флагманах» ринкового прориву (Польща, Чехія та Угорщина) ретельно й, іноді, без особливої надії, готувалися до можливої лібералізації їхніх економік ще задовго до падіння Берлінського муру: Бальцерович регулярно збирав свій «економічний гурток» ще від середини 1970-х, чисто теоретично обмізковуючи можливості підвищення ефективносі стагнуючої (вже тоді) польської економіки, угорці (Корнаї та інші) також не відставали від, а деколи й випереджали сусідів (там ринок поступово запроваджувався ще з кінця 1970-х років, будучи станом на 1989 уже широкоохоплюючим значну частину економіки); аналогічну роботу проводив і Вацлав Клаус у Чехії. І після того, як раптом «відкрилося вікно можливостей» ©, ці люди мали вже готовий і доволі детальний план реформ, а також команду, з якою їх впроваджувати;
  2. Шляхом пошуку широкого громадсько-політичного консенсусу: ті країни, котрим поталанило, отримали у лідери не лише ґрунтовно підготовлених макроекономістів та фінансистів  - Бальцерович, Клаус, Дзурінда (Словаччина), Саакашвілі, та декотрі інші лідери виявилися ще й спритними коаліціянтами, котрі шляхом майстерних інтриг, вдалої публічності та відкритості умудрялися примушувати навіть затятих популістів, екс-комуністів та соціалістів, профспілковиків та інші, не завжди прогресивно-ринкові політичні сили, голосувати за ті реформаторські пакети законів, котрі були необхідні для проведення чи поглиблення реформ;
  3. Реформами рухає суб’єкт – навіть з-під палки, під зовнішнім та внутрішнім тиском, не варто очікувати успішних та якісних реформ (що підтверджує поки що український досвід останніх двох років) від тих, кому вони, насправді, не потрібні. Як правило, задум реформ мають люди, котрим бракує публічності, тоді як популярні й харизматичні особистості не знають, як і що робити (оскільки зрозуміла й «зчитувана» масами харизма й експертно-стратегічний інтелект, як правило, не поєднуються в одній особистості). Звідси, мораль: чесний і пасіонарний харизматик має дібрати експерта, якому довірить економічний та реформаторський блок. Або ж навпаки: саме так трапилося у багатьох країнах:
    1. У Польщі – популярний Лех Валенса, який не вельми розумівся на економіці, делегував цю частину Бальцеровичу;
    2. У Чехії – Клаус, вочевидь, зміг перегонати Гавела, що йому потрібен експерт;
    3. Те ж саме у Грузії – невідомо, настільки успіх грузинських реформ є результатом шаленого натиску Міхо, а наскільки – вдалого обрахунку та експертизи Кахи Бендукідзе; думаю, пильний вітчизняний оглядач вже помітив, що Саакашвілі в його українських реформаторських потугах для успіху явно бракує місцевого Бендукідзе.

Детально й окремо розглядаються реформи на прикладі Польщі, Угорщини, Чехії, Естонії, Росії, Болгарії, Словаччини, Грузії та України (у останньому випадку - їх відсутність)

Також, у книзі піднімаються питання дилеми поступового підходу чи т.зв. “шокової терапії”, сенс приватизації – не стільки у номінальній зміні власників, стільки у тому, щоб на чолі бізнесу стали креативні та працьовиті хазяї (на відміну від колишньої номенклатури, котра воліє знімати пасивну ренту, не інвестуючи в джерело цієї ренти жодних зусиль).

Це лише частина тих корисних висновків, котрі напрошуються після прочитання й перекладу книги. Можливо, у Вас як читачів з’являться додаткові думки й висновки – тому, запрошую усіх до ознайомлення. Приємного читання й до зустрічі на полі битви за Україну – котра, до речі, відбувається не тільки на Донбасі та Криму, а й владних кабінетах, громадських слуханнях та обговореннях, журналістських та блогерських публікаціях, та у інших вимірах політико-економічного життя. Як я уже написав у попередній статті,

«Я розраховую на критичне й вдумливе сприйняття викладеної у книзі інформації. Але найбільше надій я покладаю на цю книгу в тому, що вона змусить український громадський актив (так звану українську республіку) вийти за рамки типового алгоритму дій, збагнути власну суб’єктність, відповідальність за країну, розраховуючи не на зовнішніх гравців (МВФ, США чи ЄС), а на внутрішнє опертя й власні, суверенні амбіції, та спробувати скористатися тим досвідом, що його містить ця книга. Саме для вас, панове та панянки, я її й переклав.».

Скачати чи проглянути книгу он-лайн можна у наступних форматах:

 

 

 

Валерій Дротенко,

Перекладач та ініціатор українського видання книги

 

 

 

*   *   *   *   *   *   *   *   *   *   *   *   *   *   *   *   *

Читати також:

Велике переродження – хрестоматія реформ

Презентація книги до Львівського форуму книговидавців


Поділитись в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

6 коментарів Як правильно й швидко робити реформи

  1. Микола коментує:

    Реформами рухає суб’єкт – навіть з-під палки, під зовнішнім та внутрішнім тиском, не варто очікувати успішних та якісних реформ (що підтверджує поки що український досвід останніх двох років) від тих, кому вони, насправді, не потрібні. Як правило, задум реформ мають люди, котрим бракує публічності, тоді як популярні й харизматичні особистості не знають, як і що робити (оскільки зрозуміла й «зчитувана» масами харизма й експертно-стратегічний інтелект, як правило, не поєднуються в одній особистості). Звідси, мораль: чесний і пасіонарний харизматик має дібрати експерта, якому довірить економічний та реформаторський блок. Або ж навпаки: саме так трапилося у багатьох країнах:”…

    Відповіcти
  2. Виктор Родин коментує:

    Никаких реформ, кроме убийства коррупции и восстановление природного комплекса до уровня восьмидесятых годов прошлого столетия, делать не нужно. Вы делаете всякую галиматью в течение 23 лет – результат налицо, полное обнищание государства.
    С уважением, разработчик экологических программ, Виктор Родин.

    Відповіcти
  3. Дмитро коментує:

    Дякую за працю. Скажіть, а чи немає у вас книги в форматі fb2 ?
    Бо дуже вже не зручно pdf з мобільних пристроїв читати.

    Відповіcти
    • Валерій Дротенко коментує:

      з fb2 виникли проблеми. автоматично не конвертується, щоб зробити нормальної якості, потрібно когось наймати.

      Відповіcти

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>